Сьогодні на власному подвір’ї небагато хто утримує корів – дорого, клопітно та й прибуток невеликий. Але є й інші приклади.
«Важко тримати корів, але я не здаюся»
У прифронтовій Малоктеринівці Кушугумської громади Запорізької області місцеві мешканці колись утримували десь 120 корів. Але з кожним роком стадо зменшувалося, и на сьогодні у селищі, яке розташоване зовсім близько від лінії фронту, залишилось, за словами місцевих, п’ять-шість голів великої рогатої худоби.
Серед тих, хто не відмовився повністю від своїх корівок-годувальниць, – родина Сергія Ляшенка.
За словами голови сімейства, до повномасштабної війни він утримував 12 корів, але потім тяжко захворів.
– Утримувати самотужки таку худобу, навіть у невеликій кількості, це дуже тяжка праця, – каже Сергій. – А в мене хвороба забрала дуже багато сил. Тому сьогодні в нас залишився тільки бичок Федя і дві корови – Яся, якій 12 років, та її дочка дев’ятирічна Соня.
Наразі Сергій може пересуватися лише за допомогою двох палиць. Але саме він кожного дня виводить власне невеличке стадо на пасовище – коли погода дозволяє. На пасовищі ми його і знайшли.
– Влітку через спеку трави майже не було, все висохло, а восени піднялася свіжа соковита травичка – чудовий прикорм для корів. Добре, що навіть у грудні температура здебільшого плюсова, – привітавшись, відмічає пан Сергій. – Зараз я тільки випасаю худобу та продаю на місцевому ринку молоко. Тяжко, але не здаюся. Більшість роботи виконує моя дружина Світлана – доглядає корів, доїть. Також доця допомагає, їй вісім років. Після уроків прибігає до мене, приносить обід, а ввечері ми разом відводимо корів додому.
За підрахунками Сергія Ляшенка, вартість утримання корів останнім часом зросла втричі. Наприклад, якщо тюк сіна раніше коштував 35-40 гривень. То зараз – більше ста. А кожного дня для однієї корови потрібно півтора таких тюка. А ще зерно, інші підкормки, витрати на електрику тощо. Дуже накладно, особливо взимку, коли надої зменшуються.
– Влітку від кожної корови ми отримували 20-22 літри молока на день, – зауважує господар. – Окрім молока, торгували також сиром та сметаною власного виробництва. Зараз молоко дає лише одна корова – приблизно 13 літрів на день. Ось і усе. Це дуже мало, тому й прибутку майже немає. Вистачає на корм тим же коровам, та на електрику.
Втім, незважаючи на виклики, Сергій Ляшенко поки що тримається і не планує відмовлятися від свої корівок – бо вони ж майже як члени родини.
“Наші корівки дають найсмачніше молоко!”
Сім’я переселенців із Більмацького (колишнього Куйбишевського) району Запорізької області переїхала до села Гарбузівка майже п’ять років тому – голова родини Іван з дружиною Світланою та мамою Антониною. До того ж привезли з собою корову разом з іншою свійською худобою. Було важко, але продавати не стали.
Більш того, через деякий час в господарстві, крім курей і гусей, уже стало дві корови, теличка та двоє телят.
– Наші корови – найкрасивіші, з білими мордочками, – з ніжністю говорить Світлана про своїх улюблениць.
Імена в них теж відповідні. Молодшу корову звуть Ялинка, старшу – Горобинка, а теличку назвали Мартою.
Головний дояр у родині – Іван. Світлана лише на підхваті, бо ще працює у Запоріжжі.
За словами голови сім’ї, обидві корови у сезон на добу дають 32-34 літри молока. Крім молока на продаж готують сир і сметану. Торгувати їдуть на ринок у Запоріжжя.
– Зараз дуже складно. Утримувати корів коштує величезних грошей, – каже Антоніна Володимирівна. – До війни в нас були ще земельні паї біля села Сміле, де ми раніше жили. Але тепер ця територія під російською окупацією. Тому продаж своєї молочної продукції – наш основний дохід.
Світлана ШКАРУПА,
фото авторки
