28-річний старший солдат Петро (позивний Бампер) – контрактник, у 128 окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді, яка доблесно захищає запорізький край він уже 5-й рік: на перших порах служив у відносно тиловому підрозділі, але півтора роки тому сам перевівся в гірсько-штурмовий батальйон, став командиром відділення.
Як зазначили в бригаді, Бампер брав участь у минулорічному контрнаступі, був на евакуації, вивозив поранених і загиблих товаришів. А коли лінія зіткнення стабілізувалася, постійно виходив на бойові позиції. Під час одного з таких виходів отримав поранення:
– Наша група висунулася на заміну, і в дорозі нас виявив російський дрон. Завис прямо наді мною. Я не бачив, бо була ніч, тільки чув, тому зробив крок уліво. У цей момент дрон скинув вибухівку, яка впала мені до ніг. Якби я не відступив, скид був би прямо в мене. Вибухівка сильно пошкодила праву ногу, але я дав команду ховатися в укритті й сам біг метрів триста до найближчої напівзруйнованої хати. Болю не відчував, бо був у шоковому стані. Зразу накинув турнікет, але затягнути не міг – допомогли товариші. Потім мене під руки дотягнули до точки евакуації, а звідти – в стабілізаційний пункт.
Боєць місяць лікувався в шпиталі, а далі отримав два місяці реабілітації, зміг побути вдома. Один із осколків так і залишився в нозі, тому Бампер запросто міг перевестися в тиловий підрозділ бригади або, наприклад, піти служити в ТЦК. Але не захотів, а повернувся в свою гірсько-штурмову роту. Після поранення він не може йти на штурми й брати участь у активних бойових діях, тому допомагає товаришам із забезпеченням.
З початку повномасштабки, додали побратими, Петро отримав шість бойових нагород, у тому числі орден «За мужність» ІІІ ступеня:
– Командування вручило мені орден буквально цими днями – для мене це була несподіванка. Зізнаюся, що приємна…
Між іншим, реабілітація після поранення виявилася корисною не тільки для здоров’я, а й для особистого життя захисника: він почав зустрічатися з дівчиною. Крім неї дома бійця чекають батьки, інші рідні й близькі:
– Рідні й близькі люди – найбільша мотивація. Мені є, за кого воювати й до кого вертатися після війни…
*
Фото: 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада
