Тут живемо
Земля в півтора моїх зросту
У народі про таку землю кажуть, що її можна на хліб намизувати. Так, я говорю про наш український, а в даному конкретному випадку – запорізький, чорнозем, який, як можна визначити за знімком, у півтора людських зрости. У півтора моїх зросту)
Хто тільки не намагався захопити мою землю! У нас, наприклад, досі можна почути, що начебто німецькі фашисти вивозили її до Німеччини ешелонами, що, втім, не відповідає дійсності. З наших місць – зокрема, з Нікопольського плацдарму, гітлерівці везли до себе марганцеву руду. А вона в подрібненому вигляді (у вигляді концентрату) дуже схожа… на звичайний чорнозем. Необізнана людина легко їх сплутає. Як і я одного разу сплутав, уперше опинившись на Таврійському ГЗК, де – вже в наші дні, видобували (і подрібнювали) марганцеву руду. Це зовсім недалеко від Запоріжжя було: за багатостраждальним Степногірськом – селищем, яке сьогодні постійно розстрілюють російські фашисти.
До речі, їх геть не цікавить так званий «рускій мір», ідеї якого вони начебто принесли і намагаються впроваджувати в Україні. Вони за замлею нашою прийшли.
За чорноземом у півтора моїх зросту. Він їм потрібен, а не нікчемний «рускій мір», казки про який розповідають кремлівські пропагандисти і в які вже давно не вірять навіть на росії.
*
Фото початку двохтисячних років; зроблено на Приазовській височині, де розташована найвища вершина запорізького краю – Бельмак-могила (324 м над р. м.).
Володимир ШАК
