Ця сімейна фотографія, на якій багато сонця і води, а також присутні Дніпрогес і теплохід, що поспішає повз греблю Дніпрогесу, була виставлена на продаж на одному з Інтернет-аукціонів, куди я періодично заглядаю у пошуках чогось цікавого.
І ось, знайшов цікавий знімок, зроблений у Запоріжжі 24 липня 1941 року. Вже більше місяця йде війни з німцями і ворог перебуває, власне кажучи, неподалік Запоріжжя, через три тижні більшовики підірвуть Дніпрогес… а поки, судячи з фото і підпису до нього (на звороті знімка), місто за дніпровськими порогами живе своїм мирним життям. Намагається жити.
Ну а тепер звернемося до самого послання зі спекотного липня 1941 року, яке донесла до нас річка Часу. Воно сумбурне. Мабуть, зображена на фото жінка – а саме вона є автором, писала поспіхом, аби щось написати. Так принаймні мені здалося. Тим не менш, і лист, і фото – це історія. Історія нашого славетного міста. До болю знайомого і до болю рідного, недалеко від якого знову стоїть ворог.
Отже, цитую:
24 липня 1941 року.
На довгу добру пам’ять дорогій матусі та дорогій доньці Ніночки від дорогої доньці та від матусі посилаю фотографію.
Дорога Ніночка наступним листом надішлю тільки одну Жаночку, а то ця фотографія 5-ти хвилинна сиводня знялися сиводня і отримали і послали цілуємо тебе міцно Жаночка і матуся.
Дівчинку на фото, виявляється, звати Жанночкою. А зображена поруч із нею жінка (її мати, схоже) привертає увагу, насамперед, дуже засмаглими руками. Перед нами – трудівниця, яка багато часу проводить на сонці – у полі, скажімо.
Ще мене здивувало уточнення про «п’ятихвилинне фото». Я думав, що такі моментальні, як їх називали, фото стали робити набагато ізніше.
Володимир ШАК