Знервованість суспільства зростає – життя у війні виснажує усіх. То що вже казати про тих, хто воює, хто чекає звісток з фронту? Що сказати про стан тих, хто втратив синів? чоловіків?
Дізналася, що у Запоріжжі існує жіноче волонтерське товариство, в якому четверо жінок поховали чоловіків та синів, а ще четверо – мають тільки надію, що рідні, що зникли безвісті, живі… У цьому колі вони мають підтримку, бо кожна знає, що таке біль. А у сіспільстві?
Саме про емоційний та психологічний стан жінок, які втратили на війні своїх чоловіків, йшла мова у форум-виставі* «Червона помада». Подія зібрала повну залу у Запорізькій обласній бібліотеці для юнацтва.
Вистава створена Центром ветеранського розвитку. Керувала творчим процесом провідна бібліотекарка ЗОБЮ, досвідчена джокерка Лариса Головко.
Завдяки її професійній роботі [“це це як диригент в оркестрі”, – пояснює пані Лариса], глядачі приєдналися до реальної, багатої на гострі моменти вистави. Всі п’ятеро акторів – аматори, та життєві ситуації, які вони розігрують, вихоплені з життя… Про безпорадність жінки у горі та намаганні його подолати [подарована подругою червона помада викликає сумну усмішку, бо пасує вона …до заплаканих очей]. Про відсутність співчуття, якому виправдання нема, та кожен його знаходить: хтось заради самоствердження, а хтось у тому, що йому теж колись було боляче.
“Окрім того, що ці жінки проходять власне пекло [навіть якщо оточуючі у цьому «не впевнені»], суспільсто робить це пекло екзаменаційним. Чи досить «правильно і гідно» вона страждає? Чи досить вже минуло часу, щоб вона дозволила собі жити? І чи взагалі це дозволено?” – коментує свою роль головної героїні Ольга Плечун.
Де вихід? Щоб героїні не вийти у вікно, рятуючись від болю, мають бути щирі стосунки та співчуття поруч. А про це має подбати багатолике знервоване суспільство.
“До цієї події ми йшли декілька місяців, – розповідає Ольга Червінська, співробітниця Центру ветеранського розвитку та активна співучасниця створення вистави. – Обговорювали, які теми зараз актуальні, як їх краще донести до глядача, репетирували, пробували різні варіанти. Актори вистави – не професіонали, більшість яких грали вперше у житті, але це колектив з членів родин військових, ветеранів, загиблих воїнів. Тому група не з чуток розуміла проблему…
Звісно, неможливо тільки форум-виставою покласти край проблемі, але варто принаймні звертати увагу суспільства на почуття тих, хто втратив рідну людину та підтримувати один одного у такий тяжкий час”.
“Тема, яку ми підняли у виставі, дуже болюча і ще «невидіма» для суспільства, – вважає Лариса Головко. – Тому важливо, щоб вдови полеглих українських Героїв не відчували себе пригнобленими, мали справжню повагу в суспільстві і їх права були більш захищені на рівні держави”.
І щоб суспільство побачило жінок, які втратили та плачуть за коханими, як героїня вистави Люба: “До тебе, хоч боса по склу…”
Щоб помічали червону помаду як намагання бути сильними та красивими.
*Форум-театр – методика інтерактивної роботи серед різних прошарків суспільства, спрямована на вирішення соціальних проблем. Сутність інтерактивної роботи форум-театру – це пошук в рамках запропонованої вистави – разом із учасниками й учасницями – шляхів вирішення проблеми чи виходу зі складної життєвої ситуації.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки та учасників події
