Чесно кажучи, мій розпач від побаченого можна порівняти лише з станом комунальника, який побачив це неподобство на декілька хвилин раніше за мене.
Не знаю, які обставини змусили власника десятків пакетів круп, борошна та іншого добра винести все це на смітник.
Думаю, таки, що допомога потрапила не тому, кому вона була конце потрібна…
Та не минуло й п’яти хвилин, як біля покинутих продуктів з’явився саме той, кому вони були конче потрібні. І став пакувати поживну здобич.
Ми з комунальником зітхнули з полегшенням.
Тож, не треба тобі щось – чи не бери, чи віддай одразу тому, кому потрібніше. Чи не так?
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки
