Знайдена була чорнильниця на березі Дніпра. Поміж іншого скла, з якого було випито та якого викинуто у воду нечемними гостями Хортиці, ця тримала ще трохи первісного змсту. Та чорнило, яке ввібрав у себе пісок, разом із піском і пішло…
Мав би бути до чорнильниці й комплект – куди власне й макали школярі ручку з пером. Та таке не трапилося.
За різними спогадами, у різних місцях чорнильниці пішли у забуття у 1970-ті, 1980-ті, десь їх бачили ще й 1990-ті.
У нас, у Новій Каховці, найбільше затрималися вони у поштовому відділенні – в школі у мої роки навчання (1972-1982) – їх вже не було.
Шкільна чорнильниця-непроливайка, кажуть знавці, була влаштована за принципом сучасної баночки-непроливайки для малювання. Якщо її перевернути – ні краплі не проллється. Але якщо сильно кинути портфель або закинути його на шафу в класі, чорнило не тільки розіллються, але і забризкає все навколо…
Хтось, мабуть, кинув отак свій резервуар для чорнил… надбив та викинув.
А до того тут, на Хортиці, у вжитку були каламарі. Це інструмент для письма, приладдя для зберігання чорнил і вмочування в нього предмета для письма [найчастіше пера] під час писання; особливого поширення набув у козацькі часи. Бо ж грамотні були.
Слово «каламар» є історичним – ще в добу Середньовіччя запозичено українською мовою через посередництво польської kałamarz від латинського calamarius, в якій означає шкатулку для письмового приладдя, і яке, своєю чергою, походить від грецького κάλαμος («тростина»), оскільки в давнину саме палички з тростини використовувались для письма.
Особливого поширення на українських землях слово «каламар» (як і предмет, яке воно означає) набуло в часи Запорізької Січі; ним же послуговувались в стінах (від часу утворення) Києво-Могилянської академії.
І де тоді були наші сусіди? Хрестик пальцем малювали.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки та з відкритих Інтернет-джерел
