Працівники, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, відповідно до ст. 7 Закону України «Про відпустки», статей 74 і 76 КЗпП України мають право на щорічні додаткові відпустки тривалістю до 35 календарних днів.
Підставою для надання щорічної додаткової відпустки є насамперед наявність професії (посади) або виконуваної роботи у Списку виробництв, цехів, професій і посад, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.97 № 1290 (далі – Список).
Список визначає виробництва, цехи або конкретні професії та посади і максимальну тривалість щорічної додаткової відпустки.
У разі, якщо виробництва і цехи зазначено у Списку без переліку конкретних професій і посад, то правом на додаткову відпустку користуються всі працівники цих виробництв, цехів.
Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці і базується на результатах гігієнічної оцінки умов праці за показниками і критеріями, що затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України і Міністерства праці та соціальної політики України від 31.12.97 № 383/55.
У випадках, коли тривалість додаткової відпустки за результатами атестації робочих місць перевищує максимальну тривалість, вказану в Списку, відпустка може бути продовжена на кількість днів цієї різниці за рахунок власних коштів підприємства.
Атестація робочих місць за умовами праці проводиться відповідно до Порядку, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.92 № 442.
Якщо працівники працювали в різних виробництвах, цехах, за професіями та на посадах, за роботу в яких надається додаткова відпустка різної тривалості, підрахунок часу роботи провадиться окремо по кожному виду робіт, професій та посад.
Додаткова відпустка надається пропорційно фактично відпрацьованому часу. У розрахунок часу, що дає право працівникові на додаткову відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах у шкідливих і важких умовах праці не менше половини тривалості робочого дня, встановленого для працівників цих виробництв, професій, посад.
Тобто фактична тривалість такої додаткової відпустки залежить від кількості фактично відпрацьованих днів, у які працівник був зайнятий в умовах, передбачених Списком, не менш як половину встановленої тривалості робочого дня.
Облік часу, відпрацьованого в таких умовах, здійснюється власником або уповноваженим ним органом.
Щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці, передбачені законодавством, мають надаватися відповідним працівникам в обов’язковому порядку, в тому числі, якщо колективний договір на підприємстві не укладено або в колективному договорі не встановлено гарантії щодо надання працівникам таких відпусток.
Заборонено ненадання щорічних відпусток повної тривалості впродовж двох років поспіль. Щорічна відпустка, в тому числі щорічна додаткова, має надаватися вчасно, згідно із затвердженим графіком відпусток.
Законодавством передбачено, що в разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Отже, якщо працівник з якихось причин не скористався правом на щорічну відпустку, в тому числі щорічну додаткову відпустку за роботу із шкідливими і важкими умовами праці, і не використав цієї відпустки за минулий рік або за кілька попередніх років, він має право використати її, а у разі звільнення незалежно від підстав – йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні відпустки. Чинним законодавством не передбачено терміну давності, після якого втрачається право на щорічну відпустку.
Особи, винні в порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з законодавством.
Олена Діліон,
Начальник відділу експертизи
умов праці Головного
управління Держпраці
у Запорізькій області
