Трудова міграція, яку наші промисловці клянуть на всі заставки, у світі не є чимось винятковим. Людина завжди шукає, де краще. Наприклад, поляки, що за різних обставин не задоволені рівнем свого життя, їдуть на заробітки до Німеччини та Англії, чехи – до Австрії, португальці – до Франції, французи – до Канади, ба навіть горді британці не гребують заробітками у Сполучених Штатах, де представники окремих спеціальностей отримують удвічі більше, ніж у Сполученому королівстві.
Ніде правди діти: українці їдуть, де тільки можуть. Останнім часом – у великій кількості. Війна на Сході, анексія Криму, безперервні економічні негаразди штовхають до заробітків за європейським кордоном.
Перукарі, кухарі, водії, листоноші…
Пальму першості серед працедавців впевнено утримує сусідня Польща. Нашого роду наразі багато не тільки в традиційних «заробітчанських» галузях та регіонах, а й у невеликих містах, де пропонують свої послуги українські перукарі, кухарі, монтери, водії автобусів, оператори машин і навіть листоноші тощо.
Такий короткий перелік професій [загалом їх більше 30-ти], якими володіють трудові переселенці, що звернулися до Центру інтеграції іноземців, озвучила на вересневому засіданні регіональної Торгово-промислової палати Бєльсько-Бяла [Regionalna Izba Handlu i Przemysłu w Bielsku-Białej] польська сенаторка, колишня європарламентарка пані Гражина Станішевська. Пані Гражина розповіла підприємцям про основні засади роботи цієї установи.
Гражина Станішевська є давнім і щирим другом України, глибоко цікавиться історією підчас драматичних українсько-польських стосунків та їхнім налагодженням у сьогоденні, вболіває за нашу країну ще з часів Помаранчевої революції та під час своєї роботи в Європарламенті адвокатувала зближення ЄС з Україною. По закінченні повноважень політик активізувалася у громадській діяльності. Зокрема, разом з польськими однодумцями та представниками української діаспори в Канаді створила фонд «Калина», що надає стипендії членам сімей загиблих на Донбасі воїнів та науковцям, які досліджують складні сторінки польсько-української історії.
Мова – проблема номер один
А у рідному місті, де наразі лише офіційно проживає дев’ять тисяч українців, пані Гражина керує фондом «Товариство друзів Бєльсько-Бяла й Підбескиддя» [Towarzystwo Przyjaciół Bielska-Białej i Podbeskidzia]. За її допомогою наші земляки, що там осіли, гуртуються й намагаються не бути чужими для бєльщан та створити більш сприятливі умови для новачків.
“Зрозуміло, що людям попервах дуже важко призвичаїтися до незнайомої країни, – каже пані Гражина Станішевська. – Ми розробили консультаційні карти, куди заносимо дані, з чим до нас звернулася особа. Проблема номер один – мова польська. За цим йдуть питання легалізації перебування, документів, пошук помешкань, зміна роботи. У багатьох тут вже сім’ї, і постають питання шкіл, дитсадків, лікування. Студенти хочуть більше знати про свої права та обов’язки”.
З іншого боку, міська влада Бєльсько-Бяли, отримуючи податки від іноземних працівників, не закриває очі на проблеми, що у них існують. Тому на початку цього року оголосила конкурси на проведення курсів польської мови. “Товариство друзів Бєльсько-Бяла та Підбескиддя» виграло цей конкурс, його кураторкою стала українка Лілія Каревич.
Пані Лілія живе у Бєльсько-Бялі вже сім років. Колись покинула непоганий бізнес у Кам’янці-Подільському, аби підтримати захворілого сина, що тут навчався. Самотужки вивчила мову, пішла на навчання, знайшла роботу, а непосидюча натура привела її до громадських активностей пані Гражини.
“Перші курси польської мови стартували в березні й закінчилися наприкінці червня, – розповідає пані Лілія Каревич. – На них 30 осіб отримали базові знання, які дають можливість рухатися далі. Друга «серія» почалася в серпні, і закінчиться в листопаді [спілкування відбувалося у вересні – ред.]. Та бажаючих близько 400 осіб. Зараз ми пробуємо створити нову ініціативу, де вони навчалися би у групах за рівнем знання мови. Але це буде не проект міста, а додаткова ініціатива викладачів, що хочуть надалі працювати з іноземцями”.
Як працює Центр інтеграції іноземців
Курси польської мови проходять у Центрі інтеграції іноземців [другий проєкт, який втілює «Товариство друзів Бєльсько-Бяли та Підбескиддя]. Його робота стартувала в травні. Кураторкою працює тернополянка Марія Жильцова, яка приїхала до Бєльско-Бяли на навчання.
Тут надається юридична, психологічна та побутова допомога, у тому числі з «відбілювання» документів, пошуку школи для дитини чи курсів підвищення кваліфікації. Крім того, співробітники Центру разом з волонтерами організували три культурні імпрези – інтеграційний пікнік, «Мандруючий фестиваль культури української» на площі Ринок, фестиваль «Від Яна до Івана». Було кілька інтеграційних подій – День Дитини, циклічні прогулянки по місту та розмови англійською. Також на вулиці Визволення український художник разом з учнями сусідньої школи розписав інтеграційний мурал.
З «Товариством друзів Бєльсько-Бяли та Підбескиддя» співпрацює ініціативна група «Українці в Бєльську», яку три роки тому створила львів’янка Уляна Воробець. Колишня журналістка також веде портал «Робота для українців», і завдки активній інтеграційній роботі торік потрапила в номінацію «Громадянське суспільство» премії «Людина року» від Gazeta Wyborcza.
Екс-запоріжець Геннадій Цинкуш – велосипедний волонтер-куратор
Довкола Товариства пані Гражини Станішевської гуртується багато волонтерів, які приходять з питанням: “Чим можемо бути корисними?”. Серед них – і запоріжець Геннадій Цинкуш.
Геннадій закінчив 28-у гімназію, здобув у Харківському національному університеті імені Каразіна освіту інженера-фізика. Пару років тому з друзями здійснив велосипедну подорож Польщею, і Бєльсько-Бяла припала йому до душі. Коли Геннадій відчув, що у Запоріжжі йому стало тісно, він сів на велосипед і… поїхав до уподобаного польського міста.
Зірки були привітними, і він одразу знайшов роботу садівника та помешкання. Після того Геннадій двічі змінив місце праці. “Теперішня робота набагато краща, ніж перша та друга, – посміхається Геннадій Цинкуш, – але до ідеалу ще далеко. Та я нікуди не поспішаю, все має відбуватися поступово”.
Велосипедом він їздить по всіх цікавих місцях та подіях Бєльсько-Бяли. На одній із українсько-польських акцій познайомився з земляками та пані Гражиною і став активним волонтером усіх заходів Товариства. Як писав «МИГ», у вересні Геннадій опікувався організацією численних велосипедних мандрівок для юних бердянців, що брали участь у проєкті «Три рази Б: з піснями на роверах».
… Не впевнена, чи усюди у Польщі таке приязне ставлення до українців. Та в Бєльсько-Бялі на них пальцями не тикають, образливих слів не кажуть, обличчя не кривлять. Навпаки, симпатизують і допомагають. Звичайно, коли наші земляки самі виявляють ініціативу та повагу до країни, що надала їм змогу жити краще.
Ганна Чуприна, фото автора
Автор висловлює вдячність головному редактору газети «Кроніка Бескидзька» пану Петру Висоцькому за надану змогу в подробицях дізнатися про те, як адаптуються українці у Бєльсько-Бялі.
