Вистава на сцені напередодні Воскресіння Христа на сцені, яку опановує тепер Дім актора – ПК «Тітан», була невипадковою.
І тема невипадковою. І дати.
Сьомого січня, на Різдво, трохи не доживши до свого 33-річчя, загинув Максим Кривцов – позивний «Далі» – український поет, фотограф, громадський діяч, доброволець, військовослужбовець, молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Загинув, встигнувши потримати свою першу та єдину книжку… «Вірші з бійниці».
Четвертого травня, напередодні Великоднього свята, актори театральної спільноти «Мотлох» підготували та дали передпрем’єрний показ вистави, що звучить поетичним словом людини, яка загинула за нас.
За усіх нас – хто п’є каву… хто пестить дітей. Вигулює песиків. Смакує паскою… За усіх глядачів “найжахливішого телешоу «Війна» на телеканалі «Забуття»…” – це чесні слова Максима про наше буття.
Про тих, хто хоче та спроможний помічати неосяжну ціну війни та ціну продовження життя. І тих, хто не хоче бачити, як “руки відірвані проростуть фіалками навесні…”
Ми це побачили та відчули під час вистави.
Випили колу та закусили чіпсами на спомин Максима Кривцова, який ніби був поміж нами того прем’єрного вечора напередодні Великоднього Воскресіння.
«Я поверну собі своє життя
обіцяю»
написано маркером на стіні одного
популярного закладу Києва
там і кава і тістечка і модний одяг намисто музика та балкони з неймовірним виглядом
я бачив
як туман обіймає хмарочос
ніжно та тихо.
«Любові не існує»
написано на іншому поверсі цього закладу
а ще не існує моря
не існує повітря
не існує снів
і мене
але кава тут добра
знизу хтось дописав:
«Сонце, хто тебе змусив так думати?»
а я розкажу вам, хто:
болото, по якому важко дійти до бліндажу із позиції
міни, які падають поруч
завʼязана туго на шиї мотузка зими
частини людини
розкидані
розгублені по полю
химерно та неохайно
сон, який змушує кричати
дощ, коли тобі ще кілька днів чекати на зміну
і сонце
яке заховалось в підвал
бо повітряна тривога
дійсно
хто тебе так змусив думати, сонце?
Коротка відпустка
кілька днів разом з дорогою
я бачусь із друзями
ліплю з глини
вперше за два роки випікаю чізкейк
який так собі вдався
разом з подругою спостерігаємо
як кішка зими схопила мишку вулиці
тримає
я можу дихати
дорогу напроти перебігає дівчина
тримаючи за повідок великого худого пса
десь виринають останні поверхи хрущовок
наче плавці батерфляєм
мерехтять гірляндами
ще трохи
і я знову захочу стати частиною
звичайного міста
вигулювати великого пса
смажити яєшню
пити каву в симпатичних книгарнях з високими полицями
це небезпечно
це дуже небезпечно
спокійне життя це хвороба
викинь ці думки
наче використані бахіли
втікай звідси
в свій бліндаж
в своє болото
в свої міни
я поверну собі життя
я поверну собі життя?
Обіцяю”, – Максим Кривцов.
***
Книжку ми придбаємо, щоб тримати в руках ці палкі рядки.
Пісні на поезії Максима можна почути: їх виконує український гурт «Yurcash» – «Панівна висота», «Він в ЗСУ, вона в ТрО», «Жовтий скотч» – звучить у фільмі «Наші Котики».
І можна побачити виставу «Друг «Далі» найвідповідальнішого театрального колективу Запоріжжя, який свідомо працює у сучасному світовому мистецькому просторі, а не копирсається у старому репертуарі. Бо розуміє, що на це копирсання нема часу та й нема у ньому сенсу…
Підготувала Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА