Село Приморське знаходиться в десяти кілометрах від лінії розмежування, тому часто потерпає від ворожих обстрілів. Три дні тому вони посилилися, село перетворилося на справжню ціль для росіян. Через постійні атаки спокій і щасливе дитинство 8-річного Артема змінилися на тотальний страх та хованки по підвалах. Тож мати хлопчика звернулася до евакуаційної групи, щоб вивезти дитину до більш безпечного місця.
По дорозі до обласного центру, повідомляє відділ комунікації поліції Запорізької області, мама Світлана розповідала, як виживали під обстрілами. Страшно було завжди, але люди потроху звикали, і до гуманітарної, і до безпекової ситуації в громаді. Коли гатили – ховалися, коли вибухи вщухали – жили собі своїм життям. Каже, що останні три дні – ніби справжнє пекло, по селу били і вдень, і вночі. Дуже переймалася за сина. У свої 8 років малому неодноразово доводилося чути канонаду гучних вибухів, бачити, як палають хати, руйнуються домівки односельців.
Під час останнього прильоту дитина так злякалася, що не змогла втримати емоцій. Це й стало останньою краплиною, щоб прийняти рішення евакуюватися: «Артемка як почув низку чергових вибухів забився в кут будинку, сидів тремтів і плакав. Ну куди це годиться? Зателефонувала поліцейським, попросила допомогти виїхати. Впевнена, що роблю правильно».
Дорогою Артем зізнався, що не хотів покидати Приморське. Із сумом каже: «Люблю своє рідне село всім серцем, але знаю, що тут ризиковано, мушу їхати». Разом із матір’ю вони сподіваються, що дуже скоро зможуть повернутися назад додому, коли настане мирне та спокійне життя. А поки ситуація не покращиться, житимуть у Запоріжжі.
