Вдячність природі за можливість релаксу зазвичай призводить до бажання прибрати, чи хоча б акумулювати докупи наслідки людського життя. Принаймні, розбиті банки та пляшки.
Художник Андрій Соколенко констатує, що виробництво будь-якого скла майже припинене в Україні. Він добре розуміється на цій темі – як майстер вітражу.
Тож, може ці купки, зібрані волонтерськими руками [підозрюю участь співробітників заповідника «Хортиця» у цій справі], колись стануть основою інсталяцій? Чи маленьких переробних підприємств? Або музею минулого, що проглядає через промисловий послід? Як-от, склянки, датовані серединою минулого сторіччя, із написом про вічну вартість у сім копійк?
Тож, шукаємо у подорожах можливості побачити красу навіть …у розбитій пляшці, населеній мушлями. А потім – прибрати її.
Бо природа й надихає, я натякає.
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА
