«Між іще небуттям і уже небуттям мить коротка, яку називають життям» – таку назву-цитату обрали для Вечора пам’яті запорізького поета, гумориста-сатирика, журналіста, члена Національної спілки письменників України Миколи Григоровича Білокопитова друзі та колеги.
Досі не віриться, що не зайде він більше у кабінети нашої редакції, не пошуткує, не обніме, не розповість щось дотепне, спіючись разом із нами… Не стало його наприкінці минулого року. Із хворобою боровся до останнього моменту. Друзі були поруч у цій боротьбі…
11 лютого Миколі Білокопитову мало б виповнитися 70 років.
Сталося так, що він трохи не дожив до ювілею. Тому книга вибраного, представлена на заходу в ЗОУНБ 22 лютого, вийшла вже за активної співпідготовки колег по письменницькій організації, видавця [видавництво «Статус», директор Володимир Систеров] та Кушумської територіальної громади, де мешкав автор, – розповідає на своїй сторінці у соцмережі голова Запорізької обласної організації НСПУ, депутат обласної ради Ольга Стадніченко.
“Книгу назвали «Обіймаю білими копитами…» – бо саме так з нами вітався і прощався Микола Григорович завжди. На обкладинці – білий неприборканий кінь з розбурханою гривою на фоні українського степу…”
Видавець Володимир Систеров
На цей вечір пам’яті прийшли ті, хто хотів вірити, що не пійшов у небуття наш поет, відчути ілюзію присутності письменника в цьому житті.
Прозвучали вірші, світлини із сімейного альбому про насичене поетичне життя промайнули у відеоряді, який підготував відділ краєзнавства Запорізької обласної наукової бібліотеки.
Друзі розповіли про миттєвості зі спілкування з ним.
У залі бібліотеки зібралися письменники, журналісти, вчителі запорізьки шкіл та релокованих громад, учні, працівники бібліотеки, друзі, тимчасово переміщені особи, які перебувають нині в Запоріжжі.
Долучилися представники Кушугумської громади – голова громади Володимир Сосуновський, керівник відділу освіти, директори Кушугумської та Балабинської гімназій, учителі, учні, які декламували вірші Миколи Білокопитова.
Кушугумці підготували відеофільм про тісну співпрацю і творче спілкування їхньої школи з письменником-земляком. Голова громади виступив з ініціативою, крім музею письменника-земляка, створити у селищі алею славетних земляків, на якій має бути встановлений пам’ятний знак перш за всіх Миколі Білокопитову, який прославив своєю творчістю рідний край.
Поетеса Вікторія Сироватко прочитала власний вірш, присвячений ювілярові
Член НСПУ Пилип Юрик розповів, що Микола був для нього другом і вчителем
“Час швидко летів…. А мені подумалося чи так би провів свій творчий вечір Микола Білокопитов, якби був живий? Напевно, що так. Бо ми намагалися відтворити ту атмосферу, яка завжди панувала на його творчих заходах: гумор, жарти, бадьорий настрій і звичайно патріотичний дух. Він так мріяв дожити до перемоги… Але у своїх серйозних віршах був упевнений, що Україна переможе! І нам передавав такий настрій! Слава Україні! І її героям слава!” – пише Ольга Стадніченко, та дякує за участь і підтримку Запорізькій обласній науковій бібліотеці в особі директора Ользі Волкової Тетяни Паливоді.
Кушугумська селищна рада (Балабине, Кушугум, Малокатеринівка) на своїх офіційних сторінках у соцмережах розповідає, що антологія творчості Миколи Білокопитова видана за підтримки та сприяння голови Кушугумської територіальної громади Володимира Сосновського та Запорізької обласної організації народної спілки письменників України.
Перший екземпляр книги голова громади передасть дочці Миколи Білокопитова, Оксані.
Та пропонує згалати митця у його віршах і байках.
МИ ВИКОВУЄМОСЬ У НАРОД
Ми йдемо в майбуття світліше,
І що впевненіша хода…
Тим нервовіше поруч дише
Невгамовна, глуха орда.
«Нє пущу! Вам туда нє надо!»
Чути окрики із Кремля –
І плюються снарядами «гради»,
І аж стогне від ран земля…
В ці години тривожно-грізні
В ратоборстві супроти заброд –
Всі згуртовані, хоч і різні,
Ми виковуємось у народ.
Нам не треба скарби чужинські,
Бо ж відстоюємо своє:
Хай не брешуть
шавки москвинські –
Ми були і, звичайно ж, є!
26.02.2022
————————-
ПІШАК
Не тільки для шахістів ця сатира,
Рядки ці адресовано усім:
Пішак е-2 пішов на е-4,
А згодом – на е-5,
е-6, е-7.
Шлях був тернистим,
вражі Коні й Тури
Не раз палили на путі мости.
Та все ж свої, для Пішака, фігури
Вели його крізь пастки до мети.
Ціною жертв, і ризику, і нервів
Давався нелегкий цей марш-кидок…
І ось він на е-7,
в його резерві
Лишивсь один, найважливіший крок!*
“Ставай Конем!”*
“В Коня перетворися!”,
“І чорним – мат!
Тобі зіграть цю роль!” –
Соратники гукали.
І, між іншим,
Вітання вже приймав його Король.
А він, Пішак,
стояв собі пихато –
Царя і Бога мав запанібрата,
Та що там –
нині сам він цар і бог!
За крок до мрії.
Мрія ж – Ферзем стати,
І що йому до просьб і засторог.
“Ну що той Кінь
з незграбним ге-алюром?
Він рангом нижчий навіть за Слона…
Я стану Ферзем!
Ферзь – оце фігура!
А там ще хід
і чорним – все,
хана!”
Е-7 – е-8 Ферзь! –
Пішак зраділий
Вже примірявся до ферзівських шат…
Хід чорних!
…І складають зброю білі:
За крок до перемоги –
білим мат!
Мораль в цій байці –
зайва вже деталь.
Бо що для пішаків таких мораль?
За матеріалами відкритих Інтернет-джерел, фото учасників заходу
