Минулого тижня у Запоріжжі мав виступ колектив Фranko’.
Іноді я ніяковію, бо не встигаю охопити усі розсипи запорізьких талантів. Так і про гурт Фranko’, що співає авторський романтичний рок та інді-рок – знала, що є. Та почути довелось лише зараз, у першу суботу листопада 2023 року.
Перед концертом занурилася у сайт https://franko-music.com.ua/.
А гурту вже вісім років!
Ось вам, щоб не скролити довго: “Засновниця гурту, Катерина Стаценко, почала займатись музикою з десяти років, навчалась у музичній школі, почала сольні виступи, а також отримала професійну акторську освіту. Але через певний час Стаценко вирішила, що подальший розвиток можливий тільки шляхом створення рок-гурту.
З самого початку у гурті сформувалась незмінна частина з трьох музикантів: Катерини Стаценко – лідера гурту, автора пісень, вокалістки, Тетяни Стаценко – клавішні і незмінного бек-вокалу в усіх потужних приспівах та Павла Шустрякова – гітариста і ідейного однодумця”.
У Запоріжжі співали двоє – Катерина та Тетяна, Павло не приїхав, шуткували дівчата, що зекономили на квиточку для нього. Тож, як гурт Фranko’ звучить ще й з гітарою, почуємо наступного разу.
А зараз дякуємо звукорежисеру Олегу Лубенцову за повне відчуття музики та сенсів, соорганізаторам події Руслану Лопатко та Віталію Семенюку… Та й усьому колективу лабіринтоподібного прихистку – Wine Bar на вулиці Сталеварів, чудового закладу і за настроєм, і за відповідністю часу.
Побачивши Катю зблизька, я згадала її поставу, її обличчя…
– Так, я діюча актриса нашого театру імені Магара. У виставі «За двома зайцями» зіграла Проню більше, ніж 60 разів… І не тільки ця, «Ножиці» – моя улюблена вистава.
Я ж бачила прем’єру «Ножиць», де грала й моя подруга Світлана Ремжина.
– Здається мені, Запоріжжя – колиска багатьох творчих людей. Зростають тут і їдуть, збагачуючи музичний простір та театральні сцени інших міст та навіть країн… – кажу.
– Та у нас вся Україна така, – посміхається Катя. – Яке місто не візьми… Полтава, Житомір, Хмельницький… Херсон… Київ…
– Ви нині у Києві?
– Так. Гитарист у Києві, я у Києві, піаністка у Запоріжжі.
– Гурту Фranko» вісім років. Коли ви його створювали, …що хотілося сказати світу?
– Ну… ще в школі я писала пісні… Вірші також були. а пісні… вони мені подобалися… Я не знаю, чи вони подобалися іншим… Ну, може, сестрі…
А ні, чого це я! В 11-му класі я навіть зайняла перше місце в районному конкурсі з авторської пісні. Там йшлося про смерть, про людину, близьку, яка померла. Я не знаю, кому це написалось, воно зараз мені бачиться написаним ніби заздалегідь. Це б я зараз таке написала, а тоді чому – я не знаю…
– Ну, вірші не питають, коли їм народитися. Де ж трапився конкурс? Де вчилися? У Запоріжжі?
– Ні. У першій школі Молочанська, це Токмацький район. А в Запоріжжі я поступила на акторський до музичного училища, Вчилася одночасно з Михайлом Савицьким, ми з ним із одного курсу, та з Юліком Гавриловим. Ми по цей час дружимо, бачимося, коли я приїжджаю до Запоріжжя. Зазвичай, творчі люди один одного добре знають.
– Вам хотілося писати вірші чи пісні, бо це ж різні речі?
– Віршів небагато. Пісень …також небагато, – здивовано посміхається. – Та більше. Сьогодні прочитаю вірш, написаний останнім часом. Та вірші, а не пісні – це так, виняток.
“Так само іде війна”
І вона прочитала цей вірш у концерті. І я, вражена текстом у серце [та всі ми нині вражені у серце війною], намагалась розібрати на диктофоні слова, які, сподіваюсь, поправить мені авторка, якщо я щось не так почула.
Давно це було й минуло,
В епоху ще камяну
Писемності геть не було
А людство вело війну.
За правду, за виживання,
Щоб більше було майна…
І різні інші бажання
Справджувала війна…
“Що після вибуху / Від нас лишається…”
Тоді, розмовляючи з Катею перед концертом на канапці у Wine Bar, та вмовивши посидіти на руках місцевого котика Михасика, я ще не знала, який серйозний буде той вірш, і якою концентрованою буде пісня, яку він презентує.
Ось з неї рядок: Збирай, збирай / Все те по часточці, / Що після вибуху / Від нас лишається…
Та чекаємо на прем’єру пісні, ще недовго, мабуть, буде зимою.
– Це тільки в Запоріжжі ми можемо собі дозволити робити – співати матеріал, який ще не вийшов, – зізнається Катя. – Ми дуже сильно уникали цієї тематики, котра зараз наскрізь пронизує наше повітря. Шукали позитиву, світла… Та неможливо не сказати, як ми живемо зараз.
То ось вам шматочок нової пісні:
Збирай, збирай
Все те по часточці,
Що після вибуху
Від нас лишається…
Ниточка мелодії, тонка, заплутана, та з вузликами-крапками, зойками, як усі примхливі Катіни мелодії. Їх можна почути на
https://franko-music.com.ua/%d0%ba%d0%bb%d1%96%d0%bf%d0%b8/ ,
цим я й займаюся тиждень після концерту.
А також насолоджуюсь лаконічними жіночними текстами:
“Мрія моя! Кулька блакитнаЯ”
– Пісня про смерть написана, а чи є пісня про надію?
– Є одна, та ніяк не допишеться. Приспів є, а куплет ніяк не вийде! Я можу її склєпать, ніяк не склєпується! мабуть, не доросла до надії, – сумно посміхається Катя. – Не народжується ніяк, це як пологи! Ніяк не можу народити! Та я зроблю.
– Дайте рядочок!
І Катя мені наспівує, з високих своїх інтонаційних позицій:
– Мрія моя! Кулька блакитная,
Земля!
“В безмежності земних тривог”
Що ж, чекатимемо. Коли народиться нова пісня про надію.
А концерт мені бринить досі Катіним висоооким голосом.
Що це було? Синкопи музики, нанизані на Катіни вірші. І мені відчувається: жінка без чоловіка, дівчата без коханого – у часи війни ці слова можна читати, як молитви:
“В безмежності земних тривог
Згубилося ім’я твоє
І я належу ще тобі
Хоча від себе це таю” [«Моя любов»].
“Я тебе давно знаю,
Та, коли світає,
Образ твій зникає…
Я тебе давно знаю…
Ти засинай,
А я ранку почекаю…” [«Світає»].
“Пада листя із явору
Для захоплених поглядів
Ти нова дивина!
Ти синього кольору,
Міліони у захваті,
А душею прозорою
Я милуюсь одна” [«Ти синього кольору»].
Прозвучали ще «Гей, соколи!» та нестримно іронічний «Аркадій».
Стрімити нову пісню Катя не дозволила, а інші – будь ласка!
Знімає Віталій Семенюк
Та концерт гурту Фranko’ – не тільки емоційна, а й дієва подія. За традицією була представлена лялька-мотанка від запорізької волонтерки Людмили Гармаш – і отримала собі хазяїна, який доклав до благодійної скриньки 800 гривень.
Загалом внесок від концерту, який передали для пораненого артиста театру імені Магара, склав 7000 гривень.
Інеса АТАМАНЧУК, фото та відео авторки
