Українські діти. Цей світ судити будуть діти.
Не можу повірити: я, та що плакала над фільмами «Список Шиндлера» і «Життя прекрасне» про дітей в фашистських концтаборах, живу в сучасності, де «хлопчик в смугастій піжамі» тихо відступив на задній план. У нашій, українській реальності, коли увесь світ здригається від фото-звинувачень з Бучі, Ірпеня, Маріуполя, Харкова та інших міст і сіл, все набагато гірше.
Це сім’я з Краматорська. Хлопчик вцілів і доглядав маму і сестричку в лікарні. Не можна таке пробачати.
Американці часто запитують мене, чи це правда.
Ви не хочете знати правду, відповідаю я їм. Коли ви дізнаєтесь про усі звірства, вам не захочеться ніколи чути назву цієї країни і про осіб, які її населяють. Ви й через 10 чи 20 років після нашої перемоги усі, як один, вставатимете і виходитимете з ваших кав’ярень, коли до них будуть заходити орко-туристо.
Краматорськ… ми всі знаємо ці фото.
Діти повинні залишатись дітьми. Бавитися ляльками й пухнастими ведмедиками. Тішитися новеньким футбольним м’ячам й кросівкам. Кататися в парку на каруселях й ласувати морозивом.
23 лютого для українських дітей світ перевернувся сторчма.
Сирени, вибухи, бомбосховища, міни, дула автоматів, мрія про вдосталь їжі і води…
Смерть бабусі, мами, сусіда, друга, Бровка чи Мурчика стала чимось майже буденним.
Розбомблені будинки, лікарні і школи. Народження нового життя на бетонній підлозі підвалів…
Вони вже не мріяли про нові іграшки. Мріяли, щоб увесь цей жах припинився і «мама воскресла».
Такого не було з часів Другої світової війни.
Три мільйони наших дітей страждають від війни в Україні. Понад два мільйони – переселенці і біженці, які терпляче чекають своєї черги за їжею і з усіх сил намагаються зрозуміти чужу мову. Ще й якимось шостим чуттям одразу ж запам’ятовують декілька іноземних слів, щоб подякувати.
Знову вчаться усміхатись.
Згідно з даними ООН, щодня в Україні гине двоє дітей, а четверо отримують поранення, в тому числі від мін, залишених орками. Діти, які уціліли, мріють повернутись додому або про протез «з квіточками».
Діти повинні залишатися дітьми… Українські ж діти ураз стали дорослими. Ще й рятівними кругами для своїх батьків і родин.
Вони вже ніколи, на жаль, не зможуть забути це зло в чистому виді і не дадуть забути іншим.
Цей світ судити будуть діти.
«Неодмінно балуйте дітей, невідомо, які випробування їм приготувало життя» (Антуан де Сент-Екзюпері).
Автор: Ольга Руда.
Кожного разу смерть дитини у новинах розбиває тисячі сердець рідних незнайомців по всій країні. Цей чоловік із Харкова, що тримав синочка на руку, назавжди у наших серцях. ….. дай йому Бог сили. Нічого не зцілює таке горе.
У цього хлопчика спитали, чого б він хотів?
– Щоб мама була жива…
А ще чого, може?
– А більше нічого не треба…
