Моє велике місто з красивим – найкращим у світі, ім’ям Запоріжжя, кудись сьогодні, 20 квітня, поспішає, не звертаючи уваги не те, що трохи осторонь шуму головного проспекту… зацвітає каштан. Перший
Я цей каштан знаю: під ним від сонця в літню спеку ховаюся, а навесні милуюся його величезними квітами, схожими на свічки з полум’ям, що не обпалює.
Я давно помітив, що дерева, а квітучі – особливо, заспокоюють. Як старші та дуже мудрі брати. Тільки казати вони не вміють. А свої невисловлені думки передають нам по-своєму: легким шумом листя, схожим на зітхання… чи квітками – як каштан.
Він тільки-но зацвітає, а в мене в душі під його безмовну розповідь про весну – про військову весну 2023 року, звучить знайома мелодія – як і рік, два… десять і двадцять років тому… як усе життя: «Знову цвітуть каштани, Хвиля дніпровська б’є. Молодість мила, — ти щастя моє».
Молодість… мила…
Володимир ШАК