Є такий вираз: дивитися крізь пальці. Всім він відом, але ніхто мені, коли я одного разу задумався над ним, не зміг пояснити – з тих, до кого я звертався, чому, якщо дивитися крізь пальці, іноді можна не побачити щось важливе (синонім у цього виразу – нехтувати).
А ось сьогодні у самому центрі Запоріжжя я побачив, як крізь пальці… зростають квіти.
Не знаю як вони називаються. Та й не в назві справа. Важливо, що вони яскраві – як посмішка сонця над Запоріжжям, і дуже дружні.
– Можна з вами познайомитися? – спитав я і, обережно, щоб не пошкодити жодну тендітну стеблинку, простягнув до квітів розкриту руку.
І вони, на знак згоди, трошки торкаючись моїх пальців, почали проростати крізь них, усміхаючись усмішкою запорізького сонця.
Володимир ШАК
