На виставу до дитячого театру «Свія» цього разу я привела нову знайому. З Тетяною Кошелєвою ми познайомилися на зупинці, де разом вдивлялися до запорізького проспекту в очікуванні безкоштовного тоді електротранспорту.
– Ви теж біженка? – запитала вона мене.
– Ні, – кажу, – волонтерка. – Тому й забігана…
Опинившись у тролейбусі, ми швидко знайшли точки перетину наших міських маршрутів. Волонтерський центр «Завжди разом»,.. Запорізька філармонія… І – тільки цими вихідними, бо проблем у кожної добрячий жмут, ми додали ще одну точку, – справжній пункт незламності. Запорізький дитячий театр «Свія».
Справа у тім, що до війни Тетяна вела у Гуляйполі театральний гурток. І туга за зруйнованим прекрасним центром культури, відпочинку, дозвілля – Гуляйпільським культурно-спортивним комплексом [КСК] – була другою тезою нашої розмови.
Тож, я розуміла, що маю привести до дитячого театру жінку, яку війна відірвала від репетицій казки «Попелюшка», і яка дуже сумує за своїми гуртківцями, які поїхали з небезпечного нині Гуляйполя хто куди…
Дощовим ранком 10 грудня ми дісталися до фоє «Свії», де в компанії маленького хлопчика з Мелітополя нас зустрів Андрій Ємець, один із керівників театру та незмінний звукорежисер. Хлопчик розглядав «шедеври» з передової, військові трофеї, та бурмотів: вже менше стало росіян, а українців побільшало… Цей тренд постійно підтримує волонтерський штаб театру «Свія», постійно акумулюючи допомогу нашим військовим, щоб були вони ситі, вдягнуті та неушкоджені…
До речі, картка допомоги ось: 5168 7422 4028 4996
А театр, юні актори – дають кожному, хто тут буває хоча б раз на тиждень, сили прожити цей тиждень, не втрачаючи темпу своїх справ, та повертаючись подумки до вистави, посміхатись.
Бо деякі моменти вже стали мемами:
Як-от, буденне:
– Я й тільки те роблю, що цілий день взуваюся та роззуваюся, а на власне життя залишається п’ять хвилин! – це чарівна Гусінь таке говорить. А я маю таку знайому.
Або:
– Мамо, ви за неї дуже переживаєте? Тоді залиште її у спокої! Бо від ваших переживань вона мало не стала обідом для Шершня!
До речі, Гусениця створила серйозну конкуренцію головній героїні, нічноми метелику Моллі, яка і справді живе не так, як усі.
От ще мемчик, від Гусениці:
– Навіть не знаю, сердитись на тебе чи дякувати. Так, ти зробила добру справу, Моллі, але так швидко!
ОЙ Це щодо небезпеки передати комусь добра. Бо зайве – то зайве!
Маю купу споглядань за життям, коли люди, а не гусениці та метелики, саме так і поводяться.
Як Павук Шершню:
– Це моя здобич!
– Ми можемо поділитися…
– Це моя здобич! Геть!
Бізнес, він такий… Як і влада.
Та кожен, мабуть, має власні сентиментальні спогади, коли, як Козявочка – Моллі, не міг знайти слів, щоб сказати, як ти любиш та за що…
А ще отак, прегарному Павукові, який залицяється по черзі до метелика Моллі та до Гусениці:
– О, месьє Пежо! То ви ловелас! А я так люблю ловеласів!
…Тож, відаплодувавши та піднявшись на сцену, ми дякували акторам, режисерці Анні Войцехович, хореографу Катерині Сай та всім акторам.
– Діти грають самовіддано, темпоритм вистави високий, та немає жодної зупинки у розвитку складного сюжету, – сказала по закінченні вистави Тетяна…
– Так і є, – відповів Андрій Ємець. – Не може бути по-іншому. Вони живуть на сцені.
Інеса АТАМАНЧУК, фото автора
