Щоб зустрітися із ним, довелося війти на невеличке полювання. Щоб поговорити, – згадати весь запас англійських слів. Щоб зрозуміти, попросити подругу перекласти з італійської аудіозаписи відповідей.
Розмову із італійським журналістом П’єрфранческо Курці вважаю дуже потрібною, як для нас, так і для його читачів.
Чекаю на його матеріал про поїздку до Запоріжжя – італійською. Продовжую публікувати його відповіді українською:
– Як я і казав раніше, це моє п’яте відрядження в Україну. Починаючи з першого [це було на самому початку березня], коли я перебував у Львові. Після цього, так само у березні, – Київ, Ірпінь. Буча, Бородянка. Потім – Харків, а також Донбас. Тепер я відвідав Запорізьку і Харківську області. Протягом наступної поїздки, яка відбудеться незабаром, моя мета – дослідити більш уважно те, що відбувається на Південному фронті, в зоні, яка пролягає по осі від Одеси через Миколаїв до самого Херсона. Дуже гаряча точка цього конфлікту на тепер, в якій українці мають чудові успіхи у просуванні вперед [надіслано 3 листопада].
Що стосується ситуації у містах, які мене цікавили, у Бахмуті я перебував наприкінці червня і напочатку липня. На той момент здавалося, він от-от припинить спротив. Російські війська просувалися вперед швидкими темпами і захопили важливі населені пункти в Луганській області – Сєвєродонецьк, Лисичанськ. І здавалося, що, з одного боку, Бахмут, з іншого – Слов’янськ не втримаються. Насправді український контрнаступ не дав росіянам зробити практично ані кроку у цьому напрямку. Незважаючи на ці просування, на мою думку, Бахмут став ключовим «глухим кутом» у тому сенсі, що після того як Росія мала повністю покинути Харківську область, вона намагається утримати ті невеликі здобутки, які їй вдалося захопити, а саме ті території Донбасу, які вона незаконно зайняла і силоміць утримує з 2014 року.
Що стосується Оріхова, це ще один важливий фронт, тому що він розташований на осі, що веде до Маріуполя. І там також відбувається дуже жорстке протистояння.
Оріхів – місто, якого вже майже не існує. Проте саме там також вирішується доля цього конфлікту. Саме ці два фронти, на мою думку, мають вирішальне значення. Тому що на частині територій Росія зазнала поразки і пішла геть – північні, північно-східні регіони, Харків. І звідти, на мою думку, зараз втікає або готується втратити їх, щоб міцно тримати території Херсону і Мелітополя, щоб захистити Крим.
Декілька слів наприкінці хотів би сказати про Ізюм, бо там мені довелося побачити справжню драму цього конфлікту в Україні. Я побачив сповнену драматизму ситуацію: протягом семи місяців місто знаходилося в окупації, а тепер опинилося у вкрай небезпечному становищі. Люди просто у відчаї. Після насилля, яке чинили росіяни, допомога не надходить, а якщо і надходить, то повільно, адже Україна веде жорстоку боротьбу. Однак, в Ізюмі і стан, в якому перебуває місто, і масові поховання… все це мене дуже вразило. Ситуація є, вочевидь, негативною…
Інеса АТАМАНЧУК, перекладач Євгенія ДОЦЕНКО, фото надане волонтерами театру “Свія”
Далі буде
