Як сказав недавно художник Андрій Соколенко, мистецтво вчить критичному мисленню.
Я згадала це відразу, розгорнувши в нашому художньому салоні альбом-присвяту художнику Станіславу Шинкаренку (1922-1991).
Триптих, датований 1989 роком. Два черепа та чорне сонце між ними, над силуетом москви, як пише Віра Середа, – “джерело чорних сторінок в історії України”.
Черепи мали за підтекст розстріляних та замордованих голодом українців.
Зараз додаються – “денацифіковані”, ми ще й не знаємо, скільки їх…
Лише джерело залишається те саме, чорне сонце мороку та ненависті.
Невивчені уроки історії доводиться писати кров’ю.
Та який же гарний, дотепний та товариський був художник Станіслав Шинкаренко.
Нанизую намистини спогадів. На подвір’ї музею росте калина. Її посадив Іван Коломієць, перший хранитель новоствореного музею, який приїхав до нашого міста з Нової Каховки, забрав його з собою Григорій Соколенко, перший директор.
Так кетяги цієї калини – на картинах Станістава Шинкаренка. Вплетені до уроків історії. Пам’ять про Першу світову війну, про брата, який безвісті пропав.
Вже й нема цих людей.
А калина жива.
Інеса АТАМАНЧУК