На зустрічі у Центрі журналістської солідарності НСЖУ у середу, 28 вересня мала відбутись презентація проекту запорізьких фотохудожників Катерини Клочко та Дмитра Смольєнка «Обличчя війни».
Та відносно вільною у цей день виявилась тільки Катя, Дмитро відповів телефоном, що він на зйомках… Тож обидва слайд-шоу на великому екрані – події на території Запорізької області з перших днів війни з російськими загарбниками і по нинішній час – презентувала Катерина Клочко.
“З 24 лютого працюю у сфері новин. А новини у нас такі, які маємо…” – сказала вона. Тож, в об’єктиві – хлопці-захисники, ДНСУ Запоріжжя, люди, які опинилися у біді, медики…
“Зараз такий час, коли кожен із нас на своєму місці щось намагається робити задля перемоги… Але є таки журналісти, які весь час на передовій, – сказала у вступному слові відповідальний секретар Запорізької обласної организації НСЖУ Валентина Манжура. – У нашому житті ще не було такого визначення: фронтовий кореспондент, бо не було фронту. Тепер є”.
Я омину біду сьогоднішню. Страшну біду, яку довелось ранком 30 вересня пережити нашому місту. І витримати Каті – вона знімала репортаж із місця обстрілу російськими ракетами гуманытарної колони на виїзді з нашого міста. 28 загиблих. Більше 70-ти поранених.
Я згадаю тут, як під час показу репортажних фото, у середу редактор газети із Оріхова Світлана Карпенко вигукнула: “Це мій дім! А це дід Іван, мій сусід. Він живий?”
Це було фото із травневого репортажу. “Так, він був тоді один у будинку, – розповіла Катя. – Поруч була припаркована його “велоконяка”. Жодного цілого вікна не було. Води нема, електрики нема, газу нема… «Підіймайтесь до мене». – «А сходи хоч є?» – «Є»”.
Піднялись. І він показав фотокорам своє житло, своє життя.
Згодом діда Івана евакуювали до Запоріжжя. За цей час Оріхів зазнав ще більших руйнувань. Та дід Іван живий…
Катя, до речі, не хотіла бути фотографом. Закінчила запорізький істфак. Знімала настроєво. Та хобі згодом стало професією:
“Мені більше подобається знімати, як будують наші мости.
Я ніколи не мала бажання знімати жахіття, які відбуваються на війні. Та вони, на жаль, відбуваються”.
Інеса АТАМАНЧУК, фото автора та Катерини КЛОЧКО
