“А можна, я вам ще декілька пакетів занесу?” – це чоловік, який сьогодні привіз до нашого гуманітарного центру “Завжди разом” десяток пакунків із дитячим та дорослим одягом, іграшками та – яке щастя – із тремпелями, яких нам конче не вистачає, щоб обладнати наш хаб на кшталт подіуму, а не підземелля.
І приніс. Дитячі настолки – так називають ігри для дитячого розвитку. [Не якісь там шашки “у чапаєва”, як ми гради колись].
Приніс трохи посуду – раптом комусь потрібно.
І дуже потрібно. Людям, які втратили свою домівку та приїхали за порітунком у Запоріжжя, дуже потрібні елементарні побутові речі.
І він, мій нинішній сусід, розуміє це, як мало хто у 2014 році.
“Ми були такі самі вісім років тому!”
І наново облаштували своє життя. В Україні. А не в окупованих “братніми” народами колоніях.
Кожен допомагає, як може. Тим ми і сильні.
Інеса АТАМАНЧУК, фото автора
