«Люксембург, Люксембург» – другий повнометражний фільм українського режисера Антоніо Лукіча. Світова премʼєра фільму відбулася 7 та 8 вересня на 79-му Венеційському кінофестивалі у конкурсній програмі «Горизонти», повідомляє Укрінформ.
Під час Українських днів у Венеції стрічку Лукіча, створену за підтримки Держкіно, зустріли кількахвилинними оваціями.
Нині фільм та команда збираються на Міжнародний кінофестиваль у канадське Торонто.
У травні 2022 року «Люксембург, Люксембург» став одним з п’яти переможців програми підтримки міжнародної промоції українських фільмів «proMOTION», започаткованої Українським інститутом. Міжнародна промо-підтримка здійснюється за допомоги Göteborg Film Fund.
Трейлер фільму – https://www.youtube.com/watch?v=oAoV857l908
Це історія про братів-близнюків, які намагаються дати раду власному життю, і в якому раптово з’являється давно зниклий батько. Головні ролі у стрічці виконали учасники реп-гурту «Курган і Agregat» – брати Раміл та Аміл Насірови.
– Тебе там ждьот розбитоє корито…
– Люксембург! Услиш це! Там нема розбитих корит!
“У цьому лаконічному діалозі сина, який збирається «в город мілліонєров» всупереч пересторогам матері – сьогоднішня квінтесенція тернистого шляху України до Євросоюзу…” – вважає журналістка та кінокритикиня Людмила Семенюк.
Режисер Антоніо Лукич, який буквально одного разу проснувся знаменитим після прем‘єри свого першого фільму «Мої думки тихі», у своїй новій стрічці продовжив тему взаємостосунків батьків і дітей, зв‘язку минулого з майбутнім, психологічного розширення кордонів своєї маленької батьківщини до глобалізованості світу, комфортності своєї хати скраю та агресивності незнайомого середовища…
А ще – фільм «Люксембург, Люксембург» про те, що навіть, якщо ти цілком дорослий шалений водій Коля, чи крутий поліцейський Вася, тобі все одно хочеться мати батька, і простити його навіть, якщо той покинув тебе малим, і від того твоє життя було не таким солодким, як в однолітків…
На пошуки цього батька, який нібито вмирає десь в далекому і загадковому «городі мілліонєров» на думку Колі, і «кримінальної столиці Європи» на думку Васі, і відправляються два близнюка, яких, зірвавши у вересні овації на Венеційському фестивалі, зіграли зірки украінського хіп-хопу Раміл та Аміл Насірови. Цікаво, що в реальному житті вони не лише близнюки, а й з містечка на Слобожанщині під назвою Близнюки. Іх, учасників гурту «Курган і Agregat», сучасні музичні критики називають сьогодні найавтентичнішими реперами, а їхні «Дегани» – взагалі гімном покоління.
Брати Насірови – азербайджанці за національністю, яких добре знають визволителі Харківщини, як затятих волонтерів, які вже півроку дістають для фронту автомобілі, тепловізори, продукти, одяг та взуття. На це йде 30 відсотків від кожного іхнього концерту.
Серед авторів фільму в Італії була і відома українська кастинг-директорка Алла Самойленко, мати легендарного офіцера, героя Азову Іллі Самойленка, який знаходиться зараз у полоні в Оленівці. Європейців вразила мужність цієі красивої жінки, яка не лише виховала сина-героя, а й без професійності якої не відбулося б цієі прем‘єри, і як зізнався сам Антоніо Лукич, він і сам би не відбувся, як режисер, бо саме Алла Самойленко підібрала блискучий склад акторів для його дебютного фільму «Мої думки тихі», включаючи не лише любиму українцями кінозірку Ірма Вітовську-Ванца, а й навіть власного сина, красеня і воїна Іллю Самойленка. Який теж міг би стати успішним актором. Якби не клята війна…
Таке воно сьогодні, наше українське кіно.
Інеса АТАМАНЧУК за матеріалами відкритих Інтернет-джерел