Наприкінці серпня Україна відзначила День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Відзначення Дня пам’яті захисників України саме 29 серпня обрано не випадково, бо саме в цей день у 2014 році у ході російсько-української війни та Іловайської операції відбувся потужний прорив української групи військ із російського оточення, де проявився масовий героїзм добровольців і військових, і загинула найбільша кількість українських воїнів.
Цей день увійшов до нашої історії як один із найчорніших, найстрашніших. Сім років минуло від Іловайської трагедії, яка стала точкою неповернення у боротьбі української нації за єдність своєї країни. І саме в цей день ми прихиляємо коліно перед мужністю та патріотичним подвигом усіх, хто віддав своє життя за право України лишатися незмінною на карті світу.
Від 2014 року уособленням захисників України стали Герої Небесної Сотні, вірні присязі військові з анексованого Кримського півострова, учасники Антитерористичної операції та Операції Об’єднаних Сил на сході України. Українські воїни й добровольці зруйнували міф про непереможність російської армії. Звитяга українського вояцтва під час російсько-української війни дала країні нових героїв — чоловіків та жінок української армії, що воюють на Сході.
Неправда, що герої не вмирають. Їх полягло в донбаських степах уже надто багато. Не вмирає пам’ять про них, яку ми маємо плекати із вдячністю за можливість жити під мирним небом. Своїми грудьми вони закрили країну від ворожих «градів», і наш обов’язок перед ними — зробити все, щоб ці тисячні жертви не були марними.
Саме цього дня у Владівці було проведено урочистий захід із відкриттям пам’ятної дошки земляку Олександру Сергійовичу Пивоварову [08.09.1988-28.09.2014] – учаснику російсько-української війни, добровольцю, солдату, помічнику кулеметника 79-ї аеромобільної бригади ЗСУ, який народився у смт Кушугум, загинув під час бою на Донецькому летовищі, коли російський танк розстріляв БТР, у якому знаходився Олександр і шестеро його побратимів.
Поховали Олександра 16 грудня 2014 року на Алеї Слави Кушугумського кладовища м. Запоріжжя. Олександр Пивоваров посмертно нагороджений низкою державних і регіональних нагород, його ім’я носить одна з вулиць міста Запоріжжя, у цьому ж місті встановлено дві пам’ятні дошки на будинках, де він проживав.
Так сталося, що Олександр Пивоваров більшість життя прожив у Москві, куди виїхали на роботу його мама Ольга Геннадіївна і брат Віталій. Він закінчив школу № 796 у м. Москва, навчався добре. У 2006 році приїздив у Запоріжжя і, як істинний патріот України, добровільно пішов служити до лав Збройних сил України в 25 повітряно-десантну бригаду у сел. Гвардійське Дніпропетровської області.
Під час канікул він постійно приїздив у с. Владівка, де допомагав бабусі Ніні Олександрівні Овчаренко. Добре володів українською мовою, любив Україну. Після демобілізації працював у Москві. Пізніше вступив до Московської державної митної академії на стаціонар, а, оскільки коштів не вистачало, перевівся на заочну форму навчання.
Коли в Україні відбулася Революція Гідності, Олександр приїхав у Владівку, брав активну участь у перших Чернігівських євромайданах у лютому 2014 року й уже тоді попереджував однодумців про те, що в Росії готують групи бойовиків для провокацій і захоплення території на Донбасі й у Криму та інших регіонах України. А 25 березня 2014 року вже був на Чонгарі у складі 79 бригади.
На відкриття пам’ятної дошки на честь героя-кіборга прибули: голова Спілки ветеранів російсько-української війни Чернігівської громади Юрій Накалюжний, діючий захисник Анатолій Татарін, прапорщик, старшина роти окремої 72-ї механізованої бригади ім. Чорних Запорожців, ветерани, учасники бойових дій: Анатолій Єременко, Руслан Іванов, Віталій Мацапура, Анатолій Татарін, Сергій Задорожній. Євгеній Бражник, Віталій Бурдін, який працює інструктором відділення рекрутингу й комплектування першого відділу Бердянського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, волонтер, госпітальєр Олександр Гарбузов, підприємець-волонтер Олекса Шарабура, підприємці, волонтери, депутати Чернігівської селищної ради Віктор Годлевсвький та Олег Шаповал, жителі села і громади.
Урочистий захід розпочали виконанням Гімну України. Сам пам’ятний знак було встановлено на території приватного музею «Менонітська садиба». Пам’ятний знак – це гранітна стела 1,8 м заввишки зі вставкою з чорного граніту з текстом-посвятою і світлиною загиблого. Право відкрити пам’ятну дошку надали Дмитру Полтавському – молодшому віцесержанту Запорізького ліцею з посиленою фізично-військовою підготовкою «Захисник» і бойовому медику Сергію Задорожньому. Дмитро з батьками жив і селищі Спартак під Донецьком. Пізнавши жахи війни ще в дитинстві, він вирішив стати військовим, щоб захищати Україну.
Після відкриття дошки присутні поклали квіти до пам’ятного знака. Присутній на заході військовий капелан Православної Церкви України протоієрей Степан Вилущак здійснив заупокійну літію й освятив пам’ятний знак. Потім присутні вшанували пам’ять загиблих за Україну хвилиною мовчання.
На заході виступили: кандидат історичних наук Микола Єременко, ініціатор відкриття пам’ятного знака, Юрій Накалюжний, Руслан Іванов, який служив у тій же бригаді, що й загиблий, відомий дослідник історії Запорізького краю й козацтва, волонтер із Оріхова Іван Панченко.
Після офіційної частини Микола Єременко подарував усім присутнім свою книгу, написану у співавторстві з Іриною Яковенко-Єременко «Пам’ятки історії та культури Чернігівського району Запорізької області». Бабуся Олександра Пивоварова та його дядько Сергій Турубалко пом’янули свого онука, племінника й усіх загиблих за Україну свіжоспеченими пиріжками і, звичайно ж, бойовими фронтовими 100 грам. Захід було проведено силами колективу газети «Нива» за фінансової підтримки ф/г «Єременка М.М.». Памятну дошку виготовили на ПП «Лукаш А.А.», дизайнер проєкту – Юрій Анісімов [м. Токмак].
Присутні на заході ознайомилися з експозиціями музею «Менонітська садиба».
Боротьба українського народу за незалежність тривала багато століть. Національна пам’ять українців зберігає спомини про подвиги й жертовність наших пращурів на цьому важкому, политому українською кров’ю шляху, що лише в кінці ХХ ст. призвів до проголошення незалежності України і створення власної самостійної держави. Але й сьогодні війна за незалежність України триває, гинуть наші солдати й мирні жителі від російської агресії. Перемога обов’язково буде, коли за неї боролися та борються такі захисники, як Олександр Пивоваров, Віталій Ільїн, Артем Корнєв, Сергій Полулях – наші земляки, які віддали життя за Україну, присутні на заході ветерани й десятки тисяч захисників – синів і дочок України.
Слава Україні! Героям слава!
Ірина ЯКОВЕНКО-ЄРЕМЕНКО, фото Олександра ГУЛОГО
