15 червня. Пам’ятні дати та події

 
Цього дня народився Іван Миколайчук (1941-1987) – актор, кінорежисер, сценарист, знакова постать українського кінематографа ХХ століття
 
15 червня. Пам’ятні дати

«Я не знаю більш національного народного генія… До нього це був Довженко», — так сказав про Івана Миколайчука Сергій Параджанов – людина бездоганного смаку і чуття на справжнє і на фальшиве. Але трапилося так, що Іван Миколайчук, всенародно улюблений актор – знайомі і незнайомі називали його просто Іваном, ніколи не Іваном Васильовичем, за життя так і не отримав від влади звання «народного». Був лише «заслуженим».

Попри людську любов, партійні чини не надто жалували Миколайчука – одним своїм виглядом на екрані він будив у приспаній українській душі якісь прадавні згадки про гідність, волю і незалежність. Чиновникам від культури було все не так у цього актора – «то очі злі, то обличчя «нє совєцкоє».

Впродовж 10 років йому не давали жодної можливості ані самому кіно знімати, ані як акторові грати. Клеймо ворога радянської влади йому причепили після виходу фільму «Анничка», де він зіграв хлопця з УПА. Масла у вогонь підлив випадок, що трапився у Яремче: якось, у перервах між зйомками Миколайчук пішов до ресторану пообідати. Часу було обмаль, і він вирішив не переодягатися.

Так і подався туди – у формі вояка УПА. Це була знаменна сцена: усі, хто там був, мало не зомліли, зокрема й декілька працівників КДБ, які були при виконанні службових обов’язків – прикинувшись мирними гуцульськими дядьками за ресторанним столиком, справно видивлялися та вислуховували, чи не несе часом хто якої крамоли на радянську владу… А тут, наче з-під землі, постав молодий вояк УПА. Вони мало не сказилися з люті.

Мабуть, це було останньою краплею: «Как вы смеете… Кто вам дал право…» і т.д, і т.п. За Сталіна Миколайчука б неодмінно посадили. Згодом, що б не робив Миколайчук, до нього чіпляли ярлик «націоналіста». Приміром, у фільмі Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною відзнакою» Іван Миколайчук мав спочатку грати роль Ореста Дзвонаря (Ореста, зрештою, зіграв Ступка) – сильну й волелюбну людину.

Та за вказівкою ЦК КПУ Миколайчукові не дали цієї ролі. Стрічка, яка отримала чимало відзнак і була закуплена 57 країнами світу, на батьківщині була знята з прокату за «націоналістичний душок». Йому навіть Шевченківську премію дали у 1988 році – посмертно. Іван Миколайчук народився в селі Чорториї Чернівецької області. Був четвертою дитиною у багатодітній селянській родині. Закінчив у 1965 році Київський інститут театрального мистецтва, відтоді працював на Київській кіностудії ім. О. Довженка.

Зіграв у фільмах: «Тіні забутих предків» (Іван), «Сон» (Тарас Шевченко), «Бур’ян» (Давид Мотузка), «Білий птах з чорною ознакою» (Петро; співавтор сценарію), «Пропаща грамота» (Василь; цю роль актор вважав однією з найкращих, але фільм теж був знятий з прокату). Як режисер поставив фільми «Вавилон-ХХ» (за романом «Лебедина зграя» Земляка, співавтор сценарію, автор музичного оформлення, роль Фабіана), «Така пізня, така тепла осінь» (у співавторстві з Віталієм Коротичем).

Іван Миколайчук пішов із життя 47-річним, залишивши нереалізованими силу-силенну творчих задумів… У 2016 році вулиця в Києві, на якій мешкав актор, названа його ім’ям.

Разом з тим, сьогодні відзначається Всесвітній день поширення інформації щодо зловживань стосовно літніх людей. Проголошений резолюцією ГА ООН 19 грудня 2011 року. Вперше відзначався 15 червня 2012 року.

 

https://media.acc.cv.ua/news/article/2020/03/13/55968/aC5tRvcrt1WwlvQ2oF8u.w575.jpg

(acc.cv.ua/news/ukraine)

Цього дня світ висловлює свою незгоду і протест щодо зловживань стосовно деяких представників старшого покоління та їхніми стражданнями – фізичними, моральними, психічними. З часом глобальна чисельність людей віком від 60 років і старше більш ніж подвоїться – з 542 мільйонів у 1995 році приблизно до 1,2 мільярдів чоловік у 2025 році.

На сьогодні близько 4-6% людей похилого віку постійно зтикається з проблемою якоїсь із форм поганого поводження вдома. Жорстоке поводження з людьми похилого віку є на сьогодні глобальною соціальною проблемою, яка впливає на здоров’я мільйонів літніх людей у всьому світі, а також є грубим порушенням їхніх людських прав.

Дати дня:

177 років від дня народження Едварда Гріга (1843-1907), норвезького композитора, піаніста, диригента і громадського діяча.

 

Edvard Grieg (1888) by Elliot and Fry - 02.jpg
Е́двард Гагеруп Гріг у 1876 році  (Вікіпедія)

Переважно мініатюрист, Гріг проявив себе як майстер фортепіанної і камерно-вокальної музики. З його творчістю пов’язана ціла епоха розвитку норвезького мистецтва.

Написав чимало творів для фортепіано, понад 150 романсів, вокальних циклів, але найвідомішою (для широкого загалу) є музика до драми Генріка Ібсена «Пер Гюнт».

Серед великої кількості бувальщин про композитора існує й така: якось Гріг давав в Осло великий концерт, програма якого складалася виключно з його творів. Але в останню мить він вирішив замінити останній номер програми, зігравши невеличку сонату Бетховена. Наступного дня в одній з провідних столичних газет з’явилася дуже ядовита рецензія відомого норвезького критика, який, м’яко кажучи, не надто полюбляв музику Гріга.

Особливо суворо він розкритикував останній номер концерту, відзначивши, що це «твір просто смішний і абсолютно неприйнятний». Тоді Гріг подзвонив цьому критику й сказав: «Вас турбує дух Бетховена. Мушу сказати, що останній твір, виконаний на концерті пана Гріга, написав я». Звісна річ, критикові від подібного конфузу одразу стало зле.

***

84 роки від дня народження Романа Кофмана (1936), знаного в Україні та світі українського диригента, педагога, народного артиста України, головного диригента камерного оркестру Національної філармонії України, професора Національної музичної академії ім. П. Чайковського.

У 2003-2008 роках за контрактом працював у Німеччині – очолював Боннський симфонічний оркестр імені Бетховена та оркестр Боннської опери, ставши першим і єдиним українським диригентом, запрошеним керувати західноєвропейським оперним театром. До того ж, Кофман не тільки диригував оркестром, але й був генеральним музичним директором колишньої німецької столиці.

За свою плідну діяльність на цій посаді та за зміцнення українсько-німецьких відносин музиканта було нагороджено найвищою нагородою Німеччини – «Хрест за заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина». До речі, бабуся і дідусь Романа Кофмана під час Другої світової війни були розстріляні нацистами у київському Бабиному Яру. За фахом Кофман скрипаль. За диригентським пультом – з 30 років.

За понад 50-річну кар’єру диригував 75-ма оркестрами на всіх континентах. Кофмана чудово знають в Японії та Америці, в Австралії та Південній Кореї, Франції та Австрії.

На сьогодні маестро видав шість книг власного авторства. Мабуть, якби не став музикантом, то присвятив би життя літературі. Перший вірш написав у вісім років і досі його пам’ятає – він присвячений визволенню Києва від гітлерівців. Любить Нью-Йорк – за велич і красу, а також за унікальний дух цього світового мегаполісу. У світі Роман Кофман має репутацію одного з кращих диригентів-інтерпретаторів.

Він є поборником високого виконавського мистецтва, смаку і елітарності, натомість скептично ставиться до сучасних (часом дуже авангардних, навіть провокативних) постановок і попси. «Зізнаюсь, що голос самотнього ріжка здатний сказати мені більше, ніж чотириста людей, навіть якщо вони співають дуже голосно…»; «Класична музика, симфонічне мистецтво – не для мас. Століття тому був Рахманінов і була «У самовара я и моя Маша». Десять людей слухали Рахманінова, а сто – «Машу біля самовара». Так само і тепер» (Роман Кофман).

Роковини смерті:

День пам’яті Юрія Іллєнка (1936-2010), українського кінорежисера, кінооператора, сценариста.

Народний артист України, лауреат премії ім. Т.Г. Шевченка (1991).

 

У якості кінооператора зняв кінокартини: «Десь є син», «Тіні забутих предків» (ця операторська робота у фільмі Параджанова принесла йому світову славу), «Ave, Maria!».

Як режисер, поставив стрічки: «Криниця для спраглих», «Білий птах з чорною ознакою», «Свято печеної картоплі», «Легенда про княгиню Ольгу», «Солом’яні дзвони», «Лебедине озеро. Зона», «Молитва за гетьмана Мазепу».

Завідував кафедрою кінорежисури у Київському інституті театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого. Роботи митця неодноразово були відзначені на різноманітних кінофестивалях, як вітчизняних, так і закордонних.

Крім того, Юрій Іллєнко знявся у декількох фільмах, захоплювався живописом, написав книжку. Останнім часом активно займався політикою.

***

Минулого року, цього дня, не стало Франко Дзеффіреллі (1923-2019), італійського режисера, художника, продюсера, сценариста.  Був актором і асистентом Лукіно Вісконті, з котрим працював над картинами «Земля дрижить», «Найкрасивіша» і «Почуття».

З 50-х рр. ХХ ст. ставив драматичні та оперні спектаклі в Італії й за кордоном. До кінорежисури повернувся в 1965 році. Відомим став завдяки кіноверсіям опер: «Богема» (з солістами міланського театру «Ла Скала»), «Травіата» (з Терезою Стратас і Пласідо Домінго у головних партіях), та ін. Майже кожен – театральний, кіношний чи оперний проект Франко Дзеффіреллі був створений під знамениту діву.

Він ставив спектаклі для Марії Каллас, Анни Маньяні (музи Росселіні і Вісконті), Джульєтти Симіонато (партнерки і подруги Марії Каллас). Дзеффіреллі відкрив Джоан Сазерленд, перетворивши її з австралійської провінціалки з гарним голосом у закривавлену менаду, примусивши метатися по сцені в сцені божевілля Лючії в опері Доніцетті у Ковент-Гардан. Сама Каллас прийшла за куліси – привітати дебютантку.

В тих же мізансценах вже Дама Британської імперії – Сазерленд завершила свою кар’єру на початку 90-х. У Дзеффіреллі знімалася й Елізабет Тейлор, блискуче зігравши в його голлівудській екранізації шекспірівського «Приборкання непокірної» (1967).

ukrinform.ua/rubric-society/3044110-15-cervna-pamatni-dati.html

 

 

Оставить комментарий

Отправить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *