Вирушаючи на зустріч із письменницею, психологинею Людмилою Шепелєвою, побачила молодят між колонами театру – обласна муздрама популярне місце для фотосесій. Та почула розмову жінок на зупинці. “Ти подивись… І шо вони собі думають…” – “Та треба ж життя планувать. Та і ми з тобою – живемо…”
Про те, що ми не тільки живі – та живемо «… на повну котушку», я їхала поспілкуватися у Запорізькій обласній універсальній науковій бібліотеці на презентації книжки пані Людмили. Вона четверта у літературній біографії нашої землячки. Колись вона викладала українську мову, потім долучилася до психології, згодом велике кохання покликало її до Америки… Та Людмила постійно підживлює щирим спілкуванням та допомогою зв’язки із Україною та запорізькими друзями зокрема.
Цього року презентація нової книжки – а й вона має назву «Життя на повну котушку» – почалася з книжкового фестивалю Київбукфест, торкнулася подій у Дніпрі та стала нагодою для декількох зустрічей у Запоріжжі.
Здебільшого ці презентації – нові знайомства. А тут, в обласній бібліотеці, відбулася зустріч подруг та друзів, яких поєднали спільне навчання та робота, спілкування та підтримка онлайн, блогерство, літературна та оздоровча діяльність. А нас познайомило інтерв’ю, яке трапилося 2019 року з приводу виходу першої книжки пані Людмили – «До біса старість! 30 способів зберегти молодість та здоров’я»…
І компанія в привітному залі бібліотеки була підтвердженням цієї життєствердної стратегії.
“Мої подруги, побачивши, що я йду на презентацію, були впевнені, що це я написала книжку «Життя на всю котушку…» – посміхнулася гостя Тетяна Щербина. – Бо як тільки закінчилася робота в університеті, у мене з’явилися фітнес, йога, східні танці, малювання…”
І подарувала авторці свій малюнок.
Нинішня книжка пані Людмили – про життя попри все і про спротив катастрофічним сучасним реаліям: “Всі, хто живе в Україні, зараз переживають стрес. Та якщо жити лише так, як диктують обставини, ми… нічого не встигнемо”.
За великим рахунком, ми не встигнемо жити. “Бо стрес у нас всередині, у ньому лише десять відсотків зовнішнього впливу, а все інше – наша реакція на нього”, – коментує психологиня.
Й жінки розповідали про свій стан на початку війни, про те, через що довелося пройти, щоб принаймні адаптуватися, що кому допомогло повернутися до життя. Хто пристав до волонтерства та організував жіночий клуб, хто знаходить розраду, плекаючи рослини [“Кожного ранку вклоняюся землі”, – сказала поетеса Вікторія Сироватко].
“Під час війни не можна сидіти вдома, треба об’єднуватися, допомагати людям“, – це висновок усіх присутніх на зустрічі. До цього й підвела нас авторка.
Накопичений стрес – це вже ПТСР, посттравматичний стресовий розлад, з яким не впоратися на позитивних зустрічах психологічними порадами.
Тому саме про те, як ці реакції попередити – ця книжка Людмили Шепелєвої.
Дотепною виявилася перша діагностика: напишіть, мовляв, на папірчику відповідного кольору, що викликає у вас стрес… Усі зосереджено заглибилися у формулювання… “А тепер порвіть ваш папірчик!“ – всі в шоці. – “Ви знищили ситуацію”, – сміється Людмила.
“А ми в школі колись ще й палили”, – згадує раптом Лариса Євсєєва.
А мені згадується, як моя подруга у розмовах вкотре починала розповідати про дратуючі ситуації свого життя, не зважаючи на жоден запропонований вихід. Перервати це довелося тільки тим, що я сказала, що слухатиму тільки історії, як вона вирішила ці проблеми.
Це було ще до гострої фази війни, до евакуації дітей, бомбувань та хвороб…
А нині ми маємо шукати вихід у трагічно складних ситуаціях. То, варто шукати їх у максимально зваженому стані та озброєному стратегіями [а їх достатньо у книжці «Життя на всю котушку. 51 ідея відновлення душевного спокою під час війни та будь-коли»].
Ця книжка, присвячена військовослужбовцям, волонтерам та всім українцям – надійний путівник у світі самопізнання та відновлення.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки та співробітників ЗОУНБ
