Це таке щемне свято, що навіть дивно, як оце про нього подбала саме ООН. Звідки там, далеко, у сучасних кабінетах з кавомашинами, знають, який то найбільший щем – спогад про бабусю, про її город від муру до муру, в якому ніколи не було ані бур’янової пір’їнки. Тільки гарбузи та огірки плелися попід соняшниками, та росли кремезні помідори, червоні, репані на сонці – не втримати у дитячій руці, важкі… Та росли вишні у кінці городу – такого великого, що не у кожному віці своєму пройдеш. Малим – не добіжиш, та підлітком – домчиш. А тепер лише нині йдеш тихцем, у спогадах, та гладиш бабині руки – покручені, зморшкуваті, та теплі… Яке щастя було відчувати їх на своїй дитячій голові…
Сільська жінка – це таке наше, що варто було б додати до списку мов, якими звучить це свято в ООН, – саме наше звучання, українське. Та для цього треба ще достукатися, добитися, довоювати…
Сьогодні 15 жовтня, Всесвітній день сільських жінок, без яких ми. українці, своєї свободи не відвоюємо.
Бо саме ці сільські жінкі – звичайно, сучасні та красиві, – своїми руками та своїм ясним розумом наразі організують сільське життя, вирощують городину та збіжжя, годують і міста, і військових – і на фронті, і у шпиталях.
До свята сільської жінки Рада жінок-фермерок, дуже міцна у своїй єдності спільнота, вирушила у подорож вихідного дня до сусіднього Дніпра. А благодійний фонд «Ветерани Чорнобилю» привітав і передав приємні дарунки.
Наша газета багато писала про жінок-фермерів. Нині запорізька організація провела апгрейд, бо була зареєстрована у окупованому нині Токмаці. З вересня «Раду жінок-фермерок» очолює Ольга Заставська. “Радіємо, що зберегли органіщацію, що об’єдналися в одній спільноті і ті, хто виїхав з окупації, і ті, хто тимчасово перебуває за кордоном. Будуємо плани на майбутнє. Звільнення чекають наші люди на нашій землі, – каже пані Ольга. – Ми сподіваємося на розуміння важливого значення жіноцтва, яке нині працює у сільському господарстві, часто замінюючи чоловіків, які нині на фронті. Наші жінки неймовірні. Кожна із учасниць має свою ниву – свою самореалізацію, свій творчий доробок. Та за великим рахунком своєю щоденною роботою ми підтримуємо, бо годуємо нашу державу. Чекаємо та наближаємо перемогу”.
Інеса АТАМАНЧУК
