У прогулянку Матвіївкою – від лавандового поля повз трояндову виставку садового центру Rozina центральною вулицею селища ми із місцевою депутаткою Тетяною Сус добралися до інклюзивно-ресурсного центру.
Матвіївський ІРЦ – комунальна установа, реорганізована на місці старої місцевої амбулаторії.
– Амбулаторія була стара, територія захаращена, туалет на вулиці… – розповідає мені Тетяна. – Модернізацію зробили за рахунок гранту, сільська рада написала заявку, і виграла.
Громада Матвіївки за умовами гранту надала десять відсотків від кошторису, тож ремонт та переобладнання амбулаторії профінансували здебільшого Міжнародна організація з міграції та канадське Міністерство закордонних справ, торгівлі та розвитку.
“За рахунок цих грошей ми відремонтували усю амбулаторію. Тепер можемо надавати медичні послуги на сучасному рівні”, – розповідає пані Тетяна.
Не всі мешканці це відразу зрозуміли: ну, все, забрали амбулаторію під якусь інклюзію… Питали: а хто її буде утримувати? Хто буде платити зарплату цим спеціалістам? А нащо воно треба?
Робота ІРЦ підтримується за рахунок гранту. Та навіть коли строк дії його закінчиться, матвіївці матимуть сучасне відремонтоване медичного призначення приміщення. А от важливість саме ресурсного центра в часи війни нині важко переоцінити. Тому, сподіваємось, робота ІРЦ продовжиться…
Підіймаємось сходами, а можемо й перевірити комфортний в’їзд до центру для дитячих колясок, інвалідних візочків та й для літніх людей із ціпком. …У Запоріжжі, на жаль, деякі установи прилаштували поруч із входом карколомні спуски, як для атракціонів. У Матвіївському ІРЦ зробили на совість.
У колишній амбулаторії затишно та охайно. Ресурсний центр відповідає запитам часу. Це зручність, звична для Європи, яка піклується про доступ до послуг усіх громадян, підтримуючи рівні можливості. Про це ми поговорили у кабінеті Наталії Ушакової, керівниці ІРЦ. Організація роботи із дітьми, яким потрібна психологічна, реабілітаційна, коригуюча допомога – її парафія.
Робота розписана чи не на місяць наперед. Це мешканці Матвіївки, які вже оцінили можливість отримати послуги на місці, біля дома, а не їхати до Запоріжжя в не завжди безкоштовні клініки. Бо діти поруч із війною, діти, які покинули рідні місця та звикають до нового місця разом із родинами, наразі емоційно та психологічно травмовані. Хтось впорається самотужки, а комусь потрібна допомога.
– Люди не розуміють, що таке інклюзія, бо навіть дорослі думають, що це лише дитячий заклад, або тут чи не психлікарня, – говорить Тетяна Сус.
Та розповідає про допомогу, яку вже змогли тут отримати пацієнти. Це і корекція мовлення завдяки логопедичним заняттям, і полегшення доопераційного стану дитинки в ортезі, масаж і гімнастика від реабілітолога [чекаємо на післяопераційну роботу], й адаптація дітей, обмежених у спілкуванні… Та маємо зрозуміти, наскільки вже наразі потрібна психологічна підтримка дорослим.
– Нервовість дитячого середовища через війну зросла, – сумно підсумовує пані Наталія. – Та підтримки потребують і батьки. Вони іноді не згодні, не можуть сприйняти дитячі діагнози, тому доводиться працювати і з ними.
У кабінетах логопеда та реабілітолога – яскраве та зручне обладнання. Маленькі пацієнти ІРЦ вже потупцяли ніжками по ортопедичних килимках, помандрували по розвиваючих лабіринтах. Поступово приходить розуміння, наскільки робота ІРЦ важлива та помічна.
А до того ж тут вітається та підтримується рухливість, спілкування. Школи й садочки нині закрити, і для дітей це можливість соціальних контактів, радості від гри та порозуміння. Дитина може погратися такими цікавими речами, яких вдома не має.
– Обладнання, отримане за грантом, ще не все змонтоване, готуємо відкриття декількох кабінетів, – до нашої екскурсії приєднується Алла Кісіль, начальниця відділу освіти Матвіївської сільради. – На першому занятті діти ще принишклі, обережні, а з другого їх не увести – плачуть, коли уходять…Бо Наталія Вікторівна як почне з ними займатися та грати, як захопляться! Урок триває сорок хвилин, а вони й годину не можуть не можуть зупинитися.
– Чи потрібні ще іграшки? – діловито питає пані Тетяна.
– Потрібні, – одразу погоджується пані Наталія. – Такі, щоб можна було мити та дезифінкувати…
Волонтерство не призупиняється ні на день. Шукаємо разом можливості бути корисними, згадуємо, що маємо у хабах та волонтерських центрах. Матвіївці отримували допомогу для нових мешканців, які покинули свої домівки через війну та налагоджують побут у селі. Постільну білизну та посуд від «Меморі86» згадують із вдячністю: “Обняла подушку, та ніби дома…” Можна сказати, що це теж психологічна реабілітація.
А пані Алла говорить про потребу у музичних інструментах: у Матвіївській школі вони геть старенькі. Може, час писати новий грант? Або подивитися, чим можемо поділитися…
Тут, на відремонтованій пошті, двічі на місяць чекають на нашу газету
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки