Ми цілеспрямовано збиралися відвідати цей великий «ноєв ковчег» запорізької культури. Палац культури «Титан» був свого часу художньо оздоблений вітражем авторства Григорія Соколенка. І син, також художник, Андрій Соколенко, знаючи вже про численні втрати [написала випадково – страти, та так воно і є] творів монументального мистецтва у Запоріжжі, тривожився за цю роботу батька. З татом працював і художник Микола Кирдань.
Тому, побачивши її нарешті – співробітники дозволили відсунути захисні щити – Андрій Григорович перехрестився…
Та згадав деякі моменти створення цієї роботи.
“Після роботи у Новій Каховці тато запросив до Запоріжжя Івана Сергійовича Коломійця, який деякий час, отримавши освіту у Харківському університеті та як вільний слухач – у художньому інституті, обіймав посаду головного зберігача новоствореного Запорізького художнього музею…”
“Вітраж мав бути на 20 см вищий, ніж був зроблений. Тому Іван Сергійович, який саме брав участь у процесі виробництва елементів із литого скла, на склозаводі у Житомирській області, отримував від Григорія Соколенка нові креслення, за якими й велась робота”.
“Скло завезли у Білий дім [майстерні художників, будівля неподалік цирку, – авт.]. І повністю «окупували» підвал!”
Роботи тривали у 1972-1974 роки. Бетонну основу, на каркасі, виробили у Запоріжжі, саме на титано-магнієвому заводі.
А до монтажу вітражу долучилася уся родина Соколенків, і дід Сашко, як його звали в родині, і Андрійко, на той час підліток. “І викладач художньої школи Володимир Таран, і звісно Іван Коломієць”, – згадує Андрій.
І тут ми розуміємо, що цьому вітражу, на якому поєднані робітники й інженери-химіки титано-магнієвого виробництва та – культури, бандурист у центрі [без цієї фігури Соколенко не Соколенко!], цьогоріч виповнюється півстоліття. Встановлений у 1974 році.
“І стільки ж триває моя свідома творча робота, – каже Андрій. – Бо розпочалась саме тут, у співпраці з батьком”.
Ми прийшли на виставу театру «Мотлох» у ПК «Титан» разом із Тетяною Кошелєвою, керівницею дитячої театральної студії «Карамелька» [зруйнований Гуляйпільський КСК – це наш спільний сум]. І Тетяна згадала, що саме тут, на великій сцені ПК «Титан» мали виступ її вихованці, із виставою «Пригоди Еллі», за «Чарівником Смарагдового міста».
Про виставу «Мотлох» театрального товариства з таким самим ім’ям, ми ще поговоримо.
Дякуємо за привітність усім жінкам, що працювали у ПК «Титан» того дня.
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА