Спогади про десятилітній свій шлях на російсько-українській війні [розпочався взимку 2025-го]… Історія про те, як отримав позивний – Професор. Три перших дні початку повномасштабного вторгнення – неспроможність сприйняття перших годин, вміння побороти страх… Біль від того, що деяких побратимів, що на замальовках – вже немає на світі.
Про це декілька годин розповідав сьомого березня Володимир Гордійченко друзям, шанувальникам, небайдужим до правди історії людям, розпочинаючи роботу виставки «Війна очима художника-фронтовика».
Виставковій залі Обласної спілки художників. З міркувань безпеки голова Запорізького осередку Олександр Шкаліков (нік Durna Skelya у соцмережах, можна в контексті зустрічі вважати його за позивний) оголосив відкриття у Виставковій залі Обласної спілки художників на 12.00.
І за годину до початку зібралися усі найвідданіші друзі – із найтеплішими почуттями до художника, з радістю почути, побачити, зрозуміти, осмислити побачений літопис війни.
Привітали художника колеги – й директорка обласного художнього музею Інга Янкович, і Наталія Деркач, директорка Музею історії технічного прогресу ЗНТУ.
Пані Наталія обняла сусідів: міцно пов’язаного із Оріховом Олександра Шкалікова та й Володимира Гордійченка – він родом із Юрківки, де стоїть рідна хата.
Оріхівською історією війни та спротиву займається наразі художник. У планах – не замальовки, а великі полотна.
Та й аркушики паперу, замальовки портретів побратимів – безцінні для нашої історії. “Намалюй мене, художнику”, – говорили хлопці. І Володимир замальовував, потім у хвилини відносного спокою доводив портрет до готовності, та робив підпис: дата, місцина, ім’я… Позивний…
І так на деякий час Виставкова зала Обласної спілки художників на Центральному бульварі Запоріжжя перетворилася на музей.
Аби ж ще знайти місце, де такий музей створити на віки: кращої колекції для розуміння нашої сучасної історії годі й шукати. Лише доповнювати та вивчати.
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА
