До місця, де ми ще десять років тому бачились із незабутнім героєм моїх публікацій Василієм Кириловичем Дяченко, я підійшла, щоб згадати кадр: стоїть він біля вернісажу, на якому – його роботи та роботи його товаришів. Вони сидять поруч.
І – згадують його, як виявилося, досі.
Сергій Кудієвський, який малювати почав у дорослому віці, навчаючись у студії Юрія Краснокутського, сказав, що добріше, привітніше, ніж Василь Кирилович, не згадає за своє життя людини. На фото – фрагмент його численних робіт.
Пам’ятає Дяченка, чудового співрозмовника, дитинство якого пройшло на Шостому селищі Запоріжжя, а молодість – на фронтах Другої світової війни, і Віктор Зуєв.
Домовились ще зустрітися та згадати нашого друга. Та із нинішнім поколінням художників є про що поговорити.
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА
