Дві сторінки зі щоденника однієї з активісток жіночого партизанського руху на окупованих територіях України «Зла Мавка», який з’явився в Мелітополі на самому початку окупації Медового міста (і потім поширився іншими, захопленими ворогом, місцями України).
6 грудня, Мелітополь:
чергові новорічні свята в окупації наближаються. Дуже дивні відчуття: з одного боку, святкувати нема бажання, а з іншого, думаєш: ну хоч щось світле і приємне. Я завжди чекала цих свят, і завжди мені приносило більше задоволення дарувати чим отримувати подарунки. А тут – ви, Мавки, і ваша ідея стати помічницями святого Миколая! Ну, звісно ж, так! Хай їм грець, цим окупантам: нашого св. Миколая не дамо забути тут. А йому самому навряд чи вдасться пройти через ворожі блокпости. Отже, потрібна наша допомога. І ось я вже бігаю по магазинам і скупаю солодощі. Не багато, по трошки, в різних місцях, щоб не привертати зайвої уваги. Тепер головне – залишити їх повсюду для дітей. Відчуваю себе ельфом-помічником. Чи це не спротив окупантам? Хтось скаже: ні, але для мене це – так, спротив, бо ми допомогаємо не забути про наше українське свято. От пишу і дивна думка зявилась: якщо зловлять? Заарештують? За що? Напишуть: «опасная терорристка раздавала сладости на праздники»? Жену ці думки. Усе в мене вийде!
11 грудня, десь на ТОТ:
ось я і побула помічницею святого Миколая! Памʼятаєте, писала, що страшно? Страшно! А ще захопливо. Відчувати себе частинкою маленького дива, яке ми з дівчатами тут створили. Магія Різдва, виявляється, існує і з другого боку, не тільки, коли отримуєш подарунки. Так захопливо було бачити фото, із намальованими чи просто написаними листівками, які насипалися в наші чати. І собі зробила свято і, сподіваюсь, інші посміхнулися. Дуже хотілося побачити обличчя дітей, які знайшли мої (і святого Миколая) цукерки. А ще більше – фізіономії орків, яким дісталися… сміттєві пакети, хе-хе. Хто що заслужив! 🤫😎🫵
Мавки, ви приголомшливі, ви – чарівниці! Ми вас любимо!
Слава Україні!
