У серпні 2011 року тяжка хвороба обірвала земний шлях одного з організаторів та першого неформального керівника створеної рівно сорок років тому одеської комік-трупи «Маски», уродженця Мелітополя Олега Ємцева, якого колеги з творчого цеху називали… українським Марселем Марсо.
Особисто я його виділяв із усіх «масок», не в образу їм, включаючи дуже шанованих мною Наталю Бузько та Володимира Комарова, буде сказано. Олег начебто не був на перших ролях, ніколи не нав’язував себе глядачеві. Мало цього, з глядачем він не жартував. Він з ним вів серйозну розмову… про природу гумору, про те, чому нам буває смішно. При цьому не вимовляючи жодного слова.
А ось, що про Олега Павловича в один із днів його народження (2020 року, вже після смерті артиста) написали одесити (на сторінці у Фейсбуці «Місце зустрічі – Одеса»): «Він був єдиним в Україні мімом, який виконував сольні пантонімічні спектаклі, та його роботи у жанрі класичної пантоміми вважалися найкращими серед співвітчизників. Працюючи в Парижі, познайомився з Марселем Марсо, новели якого в інтерпретації Олега Ємцева отримали високу оцінку метра. Олег показував Марселю свої роботи та отримував від нього поради. Їхнє знайомство переросло у творчі та дружні стосунки, а кожен концерт Марсо Олег сприймав як незвичайний урок високої майстерності».
Ну, а про те, як починалися «Маски», Олег Павлович свого часу (2006 року) розповів журналістам мелітопольської газети «Місцевий час»:
– Я працював в Одеській філармонії першим мімом і стояв біля джерел створення «Масок». Наш колектив спочатку називався «Сміхачі», а потім – «Маски». Я навіть був першим неформальним керівником колективу. Згодом Георгій Делієв став лідером. А я повернувся з Парижа до групи як прибуваючий-відхідний. У цей час вже була відома трійка: Делієв, Барський, Комаров. Жорик, до речі, відкрив в Одесі Будинок клоуна. Коли я бував у Одесі, завжди брав участь у зйомках телепрограми «Масок».
– Ви народилися у Мелітополі…
– Так, у Мелітополі. Моя мама працювала у поліклініці. Я з 13 років займався у драматичному колективі у Якова Кауфмана. Потім поїхав до Одеси, вступив до театрально-технічного училища. А до цього навчався в естрадно-цирковій студії при Одеському цирку. Я виріс на тирсі. І ще на той час хотів бути клоуном. Стояв в уніформі та був зайнятий у репризах із клоунами. Так починалося моє залучення до професії. А потім приготував номер, і мене одразу взяли на гастролі.
– А про що мріяли у дитинстві? Ким хотіли стати?
– Скільки пам’ятаю себе у дитинстві, завжди мріяв стати клоуном, працювати на сцені.
Як багато творчих людей, він дуже любив осінь і влітку 2011 року сподівався, що восени хвороба, яка мучила його, відступить. На жаль, до осені він не дожив…
І не зовсім по темі, хоч і про Марселя Марсо. Просто згадалася пісня Володимира Висоцького «Вона була в Парижі», і я замислився над словами з неї: «Вона була в Парижі, Їй сам Марсель Марсо чогось там говорив». Справа ось у чому: Марсель Марсо – мім, великий німий. Щоб він заговорив, його треба було дістати) Тонкий гумор Висоцького не всі оцінили.
Володимир ШАК
*
Фото з відкритих Інтернет-джерел
На фото:
Марсель Марсо та Олег Ємцев
Олег Ємцев та Наталія Бузько
Олег Ємцев та Борис Барський
