Ось уже багато років з листопада до лютого у Запоріжжі, в рамках Програми соціального захисту населення, за рахунок коштів міського бюджету традиційно організовують пункти гарячого харчування для безпритульних. Відкрилися вони й у листопаді минулого року – незважаючи на війну, ракетні обстріли, дефіцит електроенергії та складнощі з фінансуванням. Більше того, з урахуванням зростаючої інфляції, цього сезону суму витрат на одну порцію було збільшено з 25 до 35 гривень.
– Таке харчування роздають тричі на тиждень у чотирьох районах, – каже перший заступник начальника міського управління соцзахисту населення Юрій Швець. – У листопаді-грудні минулого року на ці цілі було витрачено майже 89,5 тисячі гривень. Це близько 2560 порцій. На січень-лютий цього року суму навіть збільшено – до 96, 25 тисячі гривень. Тож до кінця зими плануємо роздати ще 2750 порцій.
Пункти роздачі гарячого харчування
• Олександрівський район, пр. Соборний, 37 [біля Свято-Покровського кафедрального собору]. Понеділок, середа, п’ятниця – об 11.00 год.
• Комунарський район, вул. Космічна, 22 [у сквері, зупинка транспорту «Південний ринок»]. Понеділок, середа, п’ятниця – об 11.20.
• Заводський район, вул. Перспективна, 2 [територія облтубдиспансеру]. Понеділок, середа, п’ятниця – о 12.00 год.
• Дніпровський район, пр. Металургів,1 [біля будівлі Дніпровської та Хортицької районної організації Товариства Червоного Хреста].
Вівторок, середа, п’ятниця – об 11.00 год.
Смачна випічка – від спонсора
У Дніпровському районі, окрім гарячих обідів, співробітники районного Червоного Хреста практично щодня роздають нужденним ще й свіжу випічку – зазвичай з 10.00. Тому вже за півгодини до призначеного часу тут збирається багато людей – до двохсот осіб. Це не лише безхатькі, а й пенсіонери з мінімальним прибутком; люди, в сім’ях яких є важкі хворі, а також найбільш нужденні вимушені переселенці.
– Я разом зі своїми близькими переїхав до Запоріжжя із Маріуполя у березні минулого року, – розповідає Дмитро. – Із перших днів повномасштабної війни нас постійно бомбили. Лише у дев’ятиповерхівку, де я жив, було три прильоти. Від моєї квартири практично нічого не залишилося. Отак, у середині березня ми з родичами вирішили виїжджати з Маріуполя. Повантажилися в легковик ушістьох – я, батько з матір’ю, бабуся, а також мої тітка з дядьком, – і поїхали…
За словами Дмитра, їм якимось дивом вдалося дістатися Бердянська. Дорогою довелося пройти 18 російських блокпостів. І на кожному – повний огляд машини, всіх речей [хоча їх було небагато, в основному лише документи], телефонів і т.і. У Бердянську довелося затриматися, оскільки окупанти не давали «зелений коридор». Змогли виїхати до Запоріжжя лише через три тижні.
– Нам дали притулок знайомі, і за проживання плату не беруть, – каже Дмитро. – На жаль, я й досі не зміг знайти роботу. Звертався до Центру зайнятості, але й там не допомогли. За спеціальністю я слюсар-складальник. У Маріуполі працював у приватній фірмі, на підрядних замовленнях. А тут поки що далі співбесід справа не просувається. До того ж, вже кілька місяців затримують виплату держдопомоги для ВПО. Тому безкоштовна випічка і тричі на тиждень гарячий суп – велика підмога зараз.
Пенсіонери Сергій Васильович та Володимир Петрович теж вдячні за таку смачну та різноманітну випічку.
– У мене дружина дуже важко хвора на онкологію, і більша частина наших пенсій йде на ліки. – каже Володимир Петрович. – А тут майже щодня можна взяти свіжу випічку. Причому у кожному пакетику – по п’ять-шість одиниць продукції. Це можуть бути булочки з повидлом, пиріжки з різними начинками, сосиски в тісті, чебурки і навіть піца. Спасибі небайдужим людям, які у складний для всіх час допомагають тим, хто цього найбільше потребує!
За словами голови Дніпровської та Хортицької районної організації Червоного Хреста Валентини Басової, випічку вже не один рік готує та підвозить місцевий приватний підприємець, який володіє у місті кількома невеликими пекарнями [ім’я своє на публіці «світити» не хоче, бо вважає, що справжня благодійність має бути анонімною].
– Після повномасштабного вторгнення росії, він навіть збільшив поставки, тому що в нас значно зросла кількість тих, хто став звертатися за допомогою. Насамперед за рахунок вимушених переселенців, – зазначає Валентина Басова. – І зараз щодня, крім вихідних, ми отримуємо близько 1200 одиниць свіжої випічки. Потім фасуємо її по пакетиках, з розрахунку п’ять-шість різних виробів в одні руки, і роздаємо нужденним. Кілька разів було так, що людей збиралося значно більше, ніж зазвичай, і випічки на всіх не вистачало. І тоді наш спонсор відразу давав своїм співробітникам розпорядження підвезти додаткову партію продукції. Цей же бізнесмен, наскільки я знаю, допомагає не лише нашим підопічним, а й солдатам на передовій.
«Готуємо більше порцій, ніж нам оплачують, – вже власним коштом…»
Приблизно до 11:00 роздача випічки завершується. Однак у вівторки, середи і п’ятниці частина присутніх, переважно з числа безпритульних, не розходиться і вишиковується в нову чергу – за гарячим харчуванням. Частування досить скромне – суп на м’ясному бульйоні, чай чи компот та хліб домашньої випічки.
– На 35 гривень, виділених міськрадою на одну порцію, особливих смаколиків не приготуєш, – каже Валентина Басова. – Але все гаряче, бульйон – м’ясний, ситний. А в холодну погоду це найголовніше. У зимовий час важливо хоча б тричі на тиждень отримувати гаряче рідке харчування. Особливо тим людям, які не мають змоги щось приготувати самі.
За договором із управлінням соцзахисту Дніпровського району гаряче харчування готує приватний підприємець Ірина Іваннікова. Вона ж пече дуже смачний хліб на додачу до супу та чаю. А допомагає доставляти гарячу їжу до пункту роздачі її батько, Георгій Іванніков.
– Договір укладено на приготування 30 порцій тричі на тиждень, – каже він. — Але ж ви бачите, скільки тут людей збирається! Набагато більше, ніж три десятки. Тому ми щоразу готуємо щонайменше на десять-п’ятнадцять порцій більше. Це вже як волонтерська допомога від нас.
Багато хто, отримавши свою порцію, далеко не відходить. Тут же й обідають. А куди йти, як нема житла?
Серед «завсідників» виокремлюється усміхнена жінка на ім’я Елеонора. Їй ще нема й тридцяти. Але в Червоному Хресті Елеонору добре знають, вона приходить сюди вже кілька останніх років – не лише за харчуванням, а й за одягом та іншою допомогою. Свого житла жінка не має, як його втратила, замовчує. Для отримання повного пакету допомоги Елеонору прописали [зареєстрували] у Запорізькому центрі обліку бездомних громадян. Вона з тих безпритульних [і таких більшість], які не дуже прагнуть щось змінювати у своєму житті. Навіть народження доньки не змусило стати відповідальнішою. В результаті її позбавили батьківських прав, а дівчинку забрали до притулку.
– Але я могла бачитися з донькою, – каже жінка. – Їй уже п’ять років. Нині вона у безпеці, разом з іншими дітьми з інтернату евакуювалася до Польщі.
Сама ж Елеонора, за її словами, зі своїм цивільним чоловіком живе, як і попередніх зим, «під землею, де проходить теплотраса». І, схоже, особливо не переймається цим. Зрозуміло, що «в теплотрасі» їжу собі не приготуєш і чай не завариш. Тому для таких, як вона, організація взимку пунктів гарячого харчування – по-справжньому значуща підтримка.
Про те, що змінилося з початку війни в роботі Червоного Хреста, яку ще допомогу та кому тут надають, читайте у найближчому випуску «МИГу».
Світлана ШКАРУПА,
фото авторки
Матеріал підготовлено в рамках проєкту “Слово правди – наша зброя”
