У «Книгарні «Є» потроху збираються люди. За 10 хвилин має розпочатися лекція “Моя бабуся vs фемінізм”. Ця тема (фемінізму) сьогодні дійсно актуальна. В очікуванні початку відвідувачі роздивляються стелажі, знайомляться, діляться враженнями від минулих подій.
– Цікаво, чи будуть на лекції чоловіки? Бо чомусь цією темою більше жінки цікавляться.
– Минулого разу було кілька чоловік. До кінця досиділи, але в дискусію не втручалися…
Люди зібралися, аби послухати регіональну координаторку ГО «Інсайт» Запоріжжя, активістку Amnesty International Ukraine, урбаністичних та правозахисних рухів Наталію Лобач. Зі своєю лекцією спікерка вже об’їздила весь захід України. От нарешті читає її в Запоріжжі.
Пані Наталія починає з того, як сама вперше зацікавилася темою фемінізму. Згадує Симону де Бовуар та розповідає про свої почуття, коли зрозуміла: у той момент, коли в Європі жінки боролися за право працювати, мешканки України просто не могли собі дозволити не працювати.
Спікерка проводить паралелі між розвитком феміністичних течій в Европі, Америці та СРСР, розказує про фемінізм і роль жінки в історії власної родини. Цікаво слухати, яку гендерну роль приписували жінкам в повоєнній Америці та в тогочасній Україні.
Пані Наталія наводить приклади зображення жінок у мистецтві та знов-таки проводить паралелі. Чи дійсно могла жінка в 30-х роках у СРСР їхати за кермом кабріолета? Певно, що ні.
«Уся ця історія фемінізму абсолютно не враховує жоден досвід, окрім західного», – переконана Наталія Лобач. І слухачі повністю погоджуються з цим висновком.
Звичайно, тема фемінізму не могла лишитися без обговорення. Особливо бурхливу дискусію викликав коментар однієї з відвідувачок про гендерну роль жінки в суспільстві. Більшість жінок переконані, що «не існує жодної гендерної ролі жінки. Чомусь чоловікам не приписують жодних гендерних ролей, а щодо жінок і досі існує безліч стереотипів».
Наприкінці спікерка подякувала «Книгарні «Є» за запрошення і всім присутнім за увагу.
…Чоловіки на лекції таки були, але за традицією в обговорення не втручалися.
Валерія Санатарчук, фото автора
