Уже декілька тижнів відвідини цього затишного місця стали для нас емоційним порятунком, наче казковим будиночком феї для Герди, яка шукала Кая.
Театр «Свія», в якому грають діти, першим у Запоріжжі повернувся на сцену – через півтора місяця з початку війни. Та став острівцем безтурботністі, де на годину можна забути про горе, що зовсім поруч. На виставах й дорослі відчувають себе дітьми. Як би давно з ними це не було!
Відновлюючи перерваний сезон, керівник театру Світлана Ємець сказала: “Ми маємо сьогодні забути і згадати. Забути самі знаємо, що, згадати – багато чого прекрасного, з чого складається наше життя”.
9 квітня відбулась вистава «Собачий рай» – щемлива та безтурботно весела історія песика, від народження до поважного віку, розказана Максимом Кондратовим. Впродовж дії всі глядачі – учасники. Наймолодші гості за традицією займають місця, найближчі до сцени. Треба впіймати м’ячики, бо що може бути кращою іграшкою для щеняти, ніж м’ячик? Треба ловити репліки – та відповідати Міккі. Наприклад, коли він спитає, чи живуть на місяці фокси? А також чухати його, щосекунди розуміти емоції, думки та бажання…
16 квітня давали виставу «Метелик з ослоферми номер п’ять», потім – «Курчатко з букваря».
Через тиждень глядачів запросили на «Двоє в темряві» – історію про чеченську війну, досвід якої вчасно зрозуміли, на жаль, не всі. Грають у виставі Максим Кондратов та Вікторія Яременко.
У виставі «Кресало» на сцену разом із молодшими студійцями вийшов випускник студії «Свія», актор із Дніпра Андрій Черкашин.
Кожна вистава, підготована ще у мирні часи, співзвучна сучасності. От казка «Сонечко рятує світ». Зібравши всі сили та студійців різного віку, колектив театру відтворив історію, в якій хоробре Сонечко, закоханий у метелика Поліну мураха Формик та Королева Ромашок, об’єднавшись, проганяють підступну Тлю [дивно, що не міль!], яка разом із своїми дітьми, колорадськими жуками хоче захопити та знищити прекрасну галявину. Співпадіння дотепні. Та сучасні!
Відвідали ми й своєрідний екзамен, коли три юні режисерки представили своє бачення «Казок дивних Кокоболо». І глядачі разом із акторами мандрували до країни КОкоболо. Чи КокОболо? Чи КокоболО? – де пережили надзвичайні пригоди героїв, помилувались русалкою на росі корабля, здивувались трансформації судна на острів та таємничу печеру.
Тема ж війни з’являється раптово, у по-іншому відчутих репліках. Як-от у виставі «Тпрусь, або Історія кота Філофея» – про відповідальність за братів наших менших, яким не можна говорити «тпрусь!!!» та ображати – навіть у часи біди.
Щоб підготувати цю виставу, акторам усього за три репетиції довелось вивчити по дві ролі! Бо зараз у місті перебувають чи не десять відсотків великого колективу студії «Свія». Але вправно переходити з ролі на роль зуміли кожен актор та актриса. Довелось ховати коси під кепку та швидко відмивати намальовані вуса…
…Щасливе забуття нагальних проблем триває лише годину щосуботи. Для цього звечора п’ятниці педагоги звільняють та готують сцену. Бо весь тиждень у приміщенні театру діє волонтерський штаб, що об’єднує сотні людей в Україні і за кордоном навколо нагальних проблем людей на війні. Броніки та їжа, спальні мішки та генератори, взуття та паливо… гроші на квадрокоптери надходять з усього світу.
Надамо номер картки для допомоги воїнам
5168745320811737, Приватбанк, Ємець Світлана Олександрівна.
Хто має змогу допомогти, може завітати до волонтерського штабу. Та обов’язково прийти на виставу у суботу!
Бо війна війною, але без культури нації не буде.
Тому коло культури живить людей, що її захищають, як міцні обійми.
Інеса Атаманчук, фото Миколи Баришева
