Збираючись подивитись на Запоріжжя згори, мали на меті найвищу точку – тонкий шпиль дев’ятиповерхової башти будинку на розі проспекта Соборного та вулиці Верхньої. Але цими вихідними башта за проєктом Івана Козлінера виявилась для нас недоступною. Чесно кажучи, ми йшли в гості у кутовий під’їзд номер п’ять. Але зовсім не до того, як виявилося, нас запросили будинку!
Тож, подивившись ще на одну вежу, на перехресті проспектів Соборного та Металургів, також авторства Івана Козлінера, але семи поверхової та широкої, наче створеної для літнього кафе – так мені завжди бажалось, – ми повернули наліво. Вниз, по алеї вздовж Металургів, орієнтуючись на ще одну вежу, на розі чотириповерхового будинку. Не шпиль, і не майданчик. Кругла шестиповерхова вежа.
Забравшись нагору, ми подивились наліво – вежа семиповерхова. Направо – та сама спокуслива дев’ятиповерхова. Та нам сподобалась саме ця, ошатна і зовні, і всередині.
– Тут була майстерня художника, – сказала нам привітна господиня, яка мешкає у під’їзді номер п’ять, який і прикрашений вежею.
За довідкою, чиїх рук проєкт втілений у будинку за проспектом Металургів, 21, я отримала відповідь запорізької архітекторки Олени Кузьменко: “Будинок побудований у 1949 році. Замовник – кокохімзавод, будувалв київський Союзоптстройпроєкт. Архітектор Іван Козлінер”.
Тож, три башти Івана Козлінера дивляться одна на одну, утворюючи трикутник над дахами запорізьких будинків.
Аби ж у кожній побував художник. ми більше б знали. яке красиве наше місто згори.
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА
