У Театрі молоді сьогодні мала бути прем’єра. Допрем’єрний показ вистави «Тато в павутинні», яка отримала нове звучання та деяке оновлення акторського складу, зрозумілого за нинішніх обставин, успішно відбулась у четвер, 11 квітня.
Тож, попри всі обставини, через які завадили зустрічі вистави із глядачем 13 квітня, побачення відбудеться найближчим часом.
Вистава «Тато в павутинні» готова, отримала чи не безперервний сміх в якості супроводу від упереджених та неупереджених поціновувачів, і скоро отримає нових. Тож, слідкуймо за рекламою. А квитки, придбані на 13 квітня, залишаються дійсними на те число, коли вистава з’явиться на афіші Театру молоді.
Сказати, що вистава смішна, замало. Оновлення п’єси завдяки перекладу Наталії Ігнатьєвої надало діалогам соковитого звучання, рідного колориту, залишивши незайманим сюжет. “Комп’ютерний реп’ях… Цофнута… Бісова трясця…”
«Тато в павутинні» – це дуже вдалий фарс англійського драматурга та актора Рея Куні про чоловіка двох дружин, який має рідну назву Run for Your Wife [відчуваю гру слів – “йди до дружини”], в київському Театрі імені Лесі Українки звався колись «Слишком женатый таксист», а нещодавно у Варшаві отримав кінематографічну версію та назву Mayday… І цей фарс дуже терплячий, толерантний, європейський. Із довгою історією успіху та численних імпровізацій на сценах Нью-Йорку… Парижу… Сеулу… Шанхаю.
Секрет популярності – у неймовірно щільному клубку стосунків, які я колись розв’язала власною формулою: “Кожен чоловік хоче причарувати якомога більше жінок. Кожна жінка мріє бути єдиною…” Це наївне бачення світу вже давно розбилось, як шлюбні кришталеві бокали. І фантазія Рея Куні [на усіх фото драматург, якому у травні має виповнитися 92, що написав Run for Your Wife у 1983-му, завжди щиро сміється] – теж друзки весільних обіцянок, які розбилися чи не відразу.
Бо хлопець та дівчина від двох дружин Джона мають невелику різницю у віці. І за сюжетом батько – містер Сміт [Петро Желєв] намагається їх одне від одного відігнати. У своєму перевтіленні в закоханих підлітків Назар Баранніков [Гевін Сміт] та Яна Новицька [Вікі Сміт] так недалеко відійшли від віку Ромео і Джульєтти, що розумієш, що врятує їх тільки диво. І це диво сталося. І що це за диво, яке дає можливість поєднати закоханих, стає відомо тільки за хвилину до того, як має опуститися завіса…
А до того глядач має можливість оцінити відчайдушні винахідливі та одночасно тупі виправдання друга головного героя, містера Стенлі [Юрій Драненко], який намагається врятувати обидва шлюби містера Джона. Та втомившись нарешті від відповідальності [десять інфарктів нанівець!], вмовляє Джона у всьому зізнатися: “Твої діти хочуть зустрічатися. Твої дружини хочуть познайомитися. Треба признати це. І… як казав Шекспір…” Міміка актора така переконлива та дотепна, що хочеться знімати його крупним планом [агов, фотомитці!], бо викладені за розвитком подій ці портрети можна дивитися без слів – все зрозуміло!
Аж тут з’являється ще один яскравий герой. У вбрання Сергія Цевельова головний художник Тетяна Власенко вклала …весь свій яскравий хист [на сценографію вистачило, не хвилюйтеся!]. Та червоні штанці Татка – це як хустка Вії Артмане у фільмі «Театр» за Сомерсетом Моемом. Від них не відвести очей. А репліки! “Я Стенлі”, – каже ображено йому син, коли він називає його чужим ім’ям. – “Це твоя мама вирішила. А я завжди хотів собаку”…
А оце його полювання за розкішним бюстом однієї з дружин Джона Сміта: “А Барбара мені дозволить маць-маць-маць?”
Очі Барбари [Олена Денисенко] сяють приязністю та професійним розумінням – ще б пак, вона психологиня та веганка!
Очі ж Мері Сміт [Анна Симонова], яка постійно смачно готує м’ясо, впродовж вистави набувають хижого блиску розлюченої вовчиці… Від того погляду тріскаються, мабуть, весільні бокали.
Та ось вам недоступна мені толерантність: обидві жінки знали одна одну! Тож сльози від зізнань у двоєжонстві Джона Сміта дуже швидко переходять у сміх. А за ним приходить викриття ще однієї тайни, яка… робить стосунки Вікі та Гевіна перспективними. Мабуть, ви вже здогадались, у чому справа?..
Режисер-постановник вистави – заслужений діяч мистецтв України Геннадій Фортус.
Режисер відновлення – артист Петро Желев.
Художник-постановник Тетяна Власенко.
Музика В’ячеслава Тодики.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки та зі сторінки Театру молоді у соцмережі Фейсбук
