Театр імені Магара долучився до фестивалю “Мельпомена Таврії”. Вистава була обрана прем’єрна, цьогорічна, актуальна на всі часи – Шевченкові думи про наше українське життя. І насичена вистава і музикою (дяка композитору, браво, В’ячеслав Тодика!) І пречудовою пластикою наповнена – у пристрасті вправних тіл… Різнобарвний вокал, парадоксальна гітара (та чом би й ні – поет це голос свого часу, своєї молодості, має говорити з нами, як із сучасниками)… Бетховен, що лягає полотном на вишивку українського поета. Полотно, вишите словами…
Краплі крові, що котяться по сцені. Маленька, більша – візьми, відчуй, зрозумій! Хто ти є. Чому плачеш під ці вічні слова, під козацьку зухвалість геройську, під згадки про Богдана, Катерину, отамана Сірка? Чому поступ війська у пікселі має той же визвольний порив, що і сто, двісті, триста років тому? Що ми не зрозуміли, та можемо ще зрозуміти?
Чому так хочеться у фіналі заспівати на весь голос, підняти їм увесь зал, доєднавшись до тремтливтх жіночих голосів: “Реве та стогне Дніпр широкий”!
Бо вистава “Думи…” – теж частина історії нашої. І вплітається у фестиваль “Мельпомена Таврії” сучасним звучанням живого Тарасового слова.
Інеса АТАМАНЧУК, фото автора
