Розв’язана російськими окупантами війна відродила в українцях прадавню традицію Толоки, – праці гуртом для швидкого виконання великої за обсягом роботи. Щоправда, ця праця виявилася не одноденною та не швидкою, і люди гуртуються не у будівництві школи чи церкви, – а в обороні, допомозі військовим та переселенцям.
Як селяни годують запорізьких немовлят
Михайлівська сільська громада розташована неподалік від обласного центру. Сюди можна досить швидко потрапити автобусом, який і у воєнний час ходить щогодини.
…На зупинці в Люцерні вийшло більше десятка людей – вони їздили у справах чи на роботу до Запоріжжя. Ми обігнали автобус і в’їхали до Михайлівки. Від сараю чоловік ніс кілька слоїків молока.
– Скільки просите за літр? – спитала.
– То не на продаж, – відповів дядько.
– А куди?
– Немовлятам до запорізького пологового будинку…
Так, це вже своєрідна традиція – раз на тиждень передавати немовлятам 20 літрів молока. Передісторію розповіла голова Михайлівської сільської територіальної громади Алла Король.
“Ми підтримуємо хлопців з батальйону тероборони… З початком активних бойових дій уся округа понесла, потягла, повезла туди усе необхідне – одяг, матраци, посуд, продукти… Моя заступниця з питань діяльності виконавчих органів Людмила Іваніків оголошувала, що потрібно у першу чергу, і ми вже відвозили куди треба. Експедиторами працювали водії нашої сільради.
В один із перших днів до сільради принесли і п’ятилітровий слоїк молока. На батальйон начебто малувато… Та все одно відправили захисникам. А через день телефонує знайомий волонтер і каже, що третьому пологовому будинку у Запоріжжі бракує молока. І чи не може громада допомогти…”
Що заважало спитати? Розмістили на фейсбуці, вайбері, сайті громади об’яву, чи немає в кого з господинь зайвого.
“Кінець лютого-початок березня, в цей час корови телилися чи були у запуску (фізіологічний період, коли корови майже не дояться – ред.), молока мало і воно дороге. Але люди несли! У перші тижні ми тричі на тиждень передавали до пологового будинку по 15-20 літрів. Склали графік, хто приносить в понеділок, хто в середу, хто в п’ятницю, щоб у господинь молочко залишалося на продаж. А надавали молоко і надають Тетяна Черепака, Ірина Сисюк, Тетяна Попова, Вероніка Швець, Надія Родчина, Тетяна Буліпоп.
Поступово гостра потреба вщухла, але і зараз раз на тиждень ми відправляємо для немовлят по 20 літрів молока”.
За сприяння районної та облдержадміністрації до Михайлівки майже одразу почала прибувати гуманітарна допомога. У тому числі і дитяче харчування, памперси, засоби дитячої гігієни. Забезпечивши ними переселенців, а пізніше своїх мешканців, місцева влада побачила, що є деякий залишок – його теж направили до Запорізького пологового будинку.
Переселенців прийняли з усією душею
У 15 населених пунктах, які об’єднані у Михайлівську сільську громаду, мешкає 6813 людей. Скільки від початку активних бойових дій до більш безпечних місць виїхало дорослих – невідомо, а діти перебувають на обліку, – їх у громаді поменшало на 30 відсотків. В останні тижні люди потихеньку повертаються. Здебільшого ті, хто був на вимушеному простої, чи у кого добігли кінця терміни відпустки за свій рахунок на робочому місці.
На території громади розташовано 132 садових товариства. Зараз, якщо їхати селами, на подвір’ях стоять по дві-три машини – дачників багато.
А ще у Михайлівській громаді знайшли прихисток майже 700 вимушених переселенців. Їх тут прийняли з дорогою душею.
“Ми приїхали сюди з Оріхова, – поділилася переселенка Ольга. – Нас із дітьми і мамою одразу зареєстрували, ми швидко отримали довідки і оформили допомогу. Я навіть не очікувала, що це буде так просто”.
Швидкість пояснюється тим, що у Міхайлівці впроваджено інтегровану інформаційну систему «Соціальна громада», а працівниці відділу соціального захисту населення без затримок надають консультації та іншу фахову допомогу.
“Думаємо про майбутню зиму”
Місцеві спеціалісти фахівці також самостійно шукають контакти з міжнародними фондами й організаціями, які надають гуманітарну допомогу. Відгук отримали від програми «U-LEAD з Європою», ФАО (продовольча та сільськогосподарська організація ООН), Товариства Червоного хреста. А завдяки UNISEF (спеціалізована структура ООН) громада змогла забезпечити значну частину переселенців ковдрами, подушками, ємностями для води.
Ця співпраця продовжується. У громаді думають про майбутню зиму, адже більшість дачних будиночків не має опалення. І є вірогідність на 90 відсотків, що благодійна організація «БФ «Посмішка ЮА» разом з міжнародними партнерами допоможе з електрообігрівачами та сучасними «буржуйками» без диму та кіптяви. Зараз спеціалісти вивчають потребу та потужну спроможність електромережі, аби зайвий обігрівач не вимкнув усе село.
Наприкінці травня в одне з сіл громади стався «прильот» ворожої ракети, постраждали 44 домогосподарства. Від Благодійного фонду «Посмішка ЮА» мешканці отримали будівельні матеріали на відновлення дахів і тимчасовий захист вікон. А зараз за порадою фонду ідуть підрахунки, скільки склопакетів потрібно, аби надійно захистити будинки від зимових холодів.
Коли на призьбі не хочеться сидіти
Облаштуванням прихистків для переселенців займаються і самі мешканці громади. Зокрема, ГО «Ветеранська організація Михайлівської громади» свого часу об’єднала «молодих пенсіонерів», які не бажали сидіти на призьбі коло хати, а воліли спілкуватися й реалізувати себе у корисних справах. Навесні актив організації звернувся до керівництва громади мало не з вимогою: “Дайте нам роботу!”.
“Нас привели до хати 1917 року побудови, яка багато років стояла пусткою… – згадують Петро Музика, Надія Янченко, Тетяна Вершина, Наталя Малахова та інші активісти. – Сказали: “Якщо хочете, спробуйте щось тут зробити”. Ну, ми й узялися наводити порядок. Вишкребли-вимили стіни й підлогу. Викинули усе сміття з горища. Винесли надвір старий неробочий холодильник й панцирну сітку… Злодюжки, знаєте, не усі перевелися. То ми подумали: треба полегшити їм роботу. Хай з подвір’я забирають, аби в хату не лізли”.
Після того, як активісти виконали свою частину роботи, працівники сільської ради скинулися гуртом, сплатили борги за електроенергію, підключили будинок до мережі. Комунальне підприємство «Михайлівський сількомунгосп» замінило труби, аби у домі була питна вода.
“Підготовлене житло ми запропонували переселенцям, і одна молода пара з вдячністю прийняла пропозицію, – каже Алла Король. – Уже власним коштом сім’я побілила стіни, пофарбувала дерев’яні елементи, повісила на вікнах фіранки. Вони зараз на роботі, то будьте обережні – їхній собака дуже натхненно свою територію охороняє”.
Хто вареники ліпить, хто білизну для військових шиє
І таких прикладів гуртової праці чимало. У селі Соколівка депутатки сільради, серед яких багато вчительок, узялися ліпити вареники та пельмені для військових. Та в таких обсягах, що домашніх запасів борошна та картоплі надовго не вистачило. Вони звернулися до фермерів Віктора Лещенка, Леоніда Давіденка, Анатолія Каналиша по борошно, картоплю, гриби, м’ясо. Ті не відмовили.
Підприємець Юрій Медвідь дав ще й морозильну камеру, і дівчата стали готову продукцію заморожувати у пакетах по 50 штук.
“Ну, а щоби наші захисники після цих зусиль не отримали на передовій один великий вареник, громада долучилася до спільної справи і придбала ще один морозильник безпосередньо для хлопців. – посміхається Алла Король. – Він зараз дуже у нагоді для зберігання смаколиків, риби і м’яса”.
У Люцернянському НВК є їдальня з гарним обладнанням, придбаним за держпрограмою. Підприємець Юрій Мізін, купив кухарям формочки для випікання хліба, і тепер цим хлібом ласують наші захисники.
Також жінки шиють білизну для військових. “Ви ж розумієте, літо, спека, хлопці у повній снарязі, прати їм нема де і ніколи. Ну, то ми знайшли викройки, і шиємо захисникам спіднє. Попит на нього дуже великий”, – розповіли депутат сільради Наталія Заболотна, костюмер з будинку культури Олена Щербина і Тетяна Кальянова.
Звичайно, багато уваги приділялося і плетінню маскувальних сіток.
Питання воєнного «фронтиру»
Війна триває, і треба думати, як розв’язати безліч питань. Зокрема, як проводити навчання у новому навчальному році – очно чи дистанційно?
“У громаді чотири школи, і до кожної дітей підвозять трьома шкільними автобусами, найбільший маршрут 20 кілометрів в один бік, 45 хвилин у дорозі, – міркує Алла Миколаївна. – А якщо раптом повітряна тривога? Куди діватися у чистому полі? За таких умов відправляти дітей до школи я б не ризикувала. І наскільки батьки готові віддавати дітей на очне навчання? Ми зараз вивчаємо це питання”.
Бюджет громади з березня 2022 року просів. Його виконання десь на рівні 84-86 відсотків. На території є чотири АЗС, начебто непогане джерело доходу від акцизу, але донедавна із цих заправок працювала лише одна.
Був період, коли нічим було заправити власну спецтехніку – зокрема, такі необхідні машини комунгоспу та місцевої пожежної команди. Добре, що врешті вдалося умовити місцевих представників «Укрнафти» допомогти.
Проблемний водогін отримав шанс на «лікування»
Однією з найбільших проблем громади є комунальне підприємство з водопостачання.
Якось так вийшло, що законодавець між постачальником води і кінцевим споживачем утворив, якщо так можна висловитися, «прокладки» у вигляді місцевих комунальних підприємств, які мають жити за рахунок продажу води населенню, і на ці кошти платити працівникам зарплати й утримувати у пристойному стані водогони.
Водогін, що на території Михайлівської громади, дуже довго був безгоспним і добряче проїржавів. 12 років [з 2006-го] область обіцяла його реконструювати, але до справи руки так і не дійшли.
Коли у 2018 році в результаті адміністративно-територіальної реформи постала Михайлівська об’єднана територіальна громада, довелося таки взяти на баланс водогін. Він в аварійному стані, втрати води величезні, майже 60 відсотків, є і несанкціоновані підключення недобросовісних мешканців, що цілості системи не сприяє. Підприємство у боргах, через що постачальник час від часу перекривав воду.
Коштом громади такий великий об’єкт, звичайно, не відремонтуєш. Михайлівці зробили проєкт і неодноразово подавали його на фінансування до Державного фонду регіонального розвитку. Але спочатку заявка не пройшла за конкурсом, потім прийшов COVID-19, і виділені гроші забрали. У грудні минулого року була вже тверда надія на отримання коштів, яка мало не вмерла після 24 лютого. Проте…
“Як не дивно, але у справі з нашим водогоном ситуація, здається, зрушила. Нам допомагають директор КП «Водоканал» міста Запоріжжя Андрій Шаповал та голова Запорізького району Олег Буряк, знайшли донорів, які погодилися дати необхідні матеріали для ремонту найбільш аварійної ділянки, – розповідає Алла Король. – Є попередні домовленості, що техніку нададуть їхні партнери. Дуже сподіваємося, що все складеться”.
Фермери і власні «сади перемоги»
Із позитивних новин – фермери працюють добре. Незважаючи на дороге пальне, вчасно удобрили озимі, посіяли ярові, інші культури, збирають врожай – тепер би ще держава дала можливість самим їм це збіжжя продати. Сільгосппідприємці дуже допомагають громаді, запрошують людей на роботу, сплачують зарплати і податки.
Михайлівці жартують, що вирощують власні «сади перемоги». Навесні від ГО “Офіс перспективного розвитку» вони безкоштовно отримали по два мішки високоврожайної картоплі і насіння інших овочів. Умовою було посадити й виростити врожай. А використовувати його можна на свій розсуд – самим споживати, продати, чи допомогти армії.
“Тим, хто долучився до цієї акції, ніколи було переживати від тривожних новин, – посміхаються Алла Король та Людмила Іваніків. – Посадити, прополоти, жуків потравити… Але ж недарма! Картопляне бадилля було пишним, зеленим, ростом у пояс. І врожай чудовий, на кожному кущі чи не відро великої чистої картоплі. І без цибулі та інших овочів той, хто посадив, не залишиться”.
І ще про приємне. 28 червня у сім’ї переселенців до Михайлівській сільської громади народилася двійня, дві дівчинки – Соломія і Стефанія. А ще дві молоді жінки – при надії.
Життя триває!
Ганна ЧУПРИНА, фото авторки і з соцмереж Михайлівської сільської громади
PS: Голова Михайлівської сільської територіальної громади Алла Король дуже цінує дружну роботу усієї команди – апарату сільради, депутатів сільської ради, відділу соцзахисту, служби у справах дітей, відділу освіти, відділу фінансів, поліцейських громади, працівників комунальних підприємств та установ. “У команді знають, що ніхто інший роботу не зробить, усе залежить від нас. Це народна війна, коли усі стоять рядком, підтримуючи один одного”.
