Але після окупації заводу Москвою у 2022 році непрацююча АЕС в місті Енергодар служить натомість доказом плану Кремля підпорядкувати економіку України, вкрасти її величезні промислові активи та зруйнувати її надії на незалежне майбутнє в Європейському Союзі.
Місцеві жителі Нікополя тепер бояться силуетів шести ядерних реакторів, що височіють над річкою, контурів об’єкта, який, за їх словами, перетворився на військову базу, яка атакує їх і більше не виробляє енергію, необхідну країні для виживання.
Тим часом Білий дім, прагнучи швидкого розв’язання російської війни в Україні, націлився на АЕС – це частина процесу повернення інвестицій попередньої адміністрації на підтримку оборони України.
Американське володіння українськими атомними станціями «запропонувало б найкращий захист для цієї інфраструктури та підтримало б енергетичні потреби України», – заявила журналістам прес-секретар Білого дому Керолайн Лівітт.
Ця пропозиція глибоко обурила Україну, яка вже втратила державні активи на мільярди доларів через захоплення Росією 20 відсотків її суверенної території.
Завод є національним підприємством, яке належить державі, але Київ як і раніше зацікавлений в економічному співробітництві.
Найбільша перешкода будь-яким планам щодо ЗАЕС залишається найочевиднішою: наразі Росія контролює його та наполягає на тому, що він є частиною Росії після того, як вона незаконно анексувала всю Запорізьку область.
Для українців постійна російська окупація заводу є найгіршим сценарієм. Це означає, що Україна продовжуватиме втрачати енергію, яку колись забезпечувала станція, витрачаючи свої обмежені запаси електроенергії, щоб охолоджувати реактори та уникнути катастрофічної ядерної катастрофи.
Це означає, що жителі Енергодара, більшість з яких втекли, ніколи не зможуть повернутися додому – і ніколи не відновлять АЕС, де тисячі з них колись працювали. А для нікопольців це означало б постійне існування на передовій.
За словами тимчасово виконуючого обов’язки голови Нікопольської військової адміністрації Юрія Бахно, наразі загинуло 79 жителів, 400 поранено, у місті пошкоджено близько сім тисяч будівель, більше половини населення міста покинули рідні домівки.
Ті, що залишилися, теж ризикують втатити життя та житло. Та “від розпачу звикаєш”, – говорять місцеві жителі.
Ніхто не очікував нападу росіян на АЕС. Навіть коли в лютому 2022 року російські танки котилися на Київ, Харків та інші міста України, жителі Енергодару були впевнені, що вони в безпеці. Ризики нападу на атомну електростанцію були настільки величезними, що вони припускали, що Росія не наважиться їх цілитися. У міру просування російських військ неозброєні цивільні вийшли на вулиці, щоб заблокувати їх.
Потім, 2 березня 2022 року, росіяни відкрили вогонь і розбили нечисленних українських військових, які залишилися охороняти завод.
Мер Енергодара Дмитро Орлов, який зараз працює з підконтрольного Україні міста Запоріжжя, розповів журналістам Washington Post , що відтоді в його рідному місті, де проживає лише 20 відсотків населення до вторгнення, стався кошмар.
Раніше на заводі працювало понад десять тисяч співробітників. Тепер там є штатний персонал – одні з них експерти, які залишилися, щоб спробувати запобігти ядерній катастрофі, а інші – недосвідчені нові працівники, яких Росія найняла замість тих, хто виїхав. Напевно, невеликий відсоток жителів охоче співпрацює з росіянами, сказав Орлов.
Згідно з даними офісу Орлова, Росія затримала або катувала понад тисячу мирних громадян України з Енергодару з моменту захоплення міста, включно з колишнім заступником мера, якого утримували майже рік. Щонайменше 21 цивільний житель міста, більшість з яких працівники заводу, отримали тривалі терміни ув’язнення. Україна вважає ці звинувачення сфабрикованими.
Набагато більше цивільних осіб зазнавали погроз і були змушені працювати на станції, брати російські паспорти та підписувати контракти з Росатомом, російською державною корпорацією з атомної енергії. У російському МЗС наполягають, що всі співробітники станції є громадянами РФ і тому не можуть перебувати в підпорядкуванні України.
“Ми зацікавлені в деокупації вокзалу та міста, – сказав він, описуючи будь-який інтерес США до заводу як «безумовно позитивний». Єдині, кому не подобається ця ідея, – це росіяни”.
39-річний Дмитро Орлов, мер Енергодару, сидить за робочим столом 27 березня в Енергодарській міській мерії, яка була переведена до будівлі в місті Запоріжжя після того, як російські війська взяли під контроль Енергодар у 2022 році.
Енергодарці, які мешкають нині в Запоріжжі, дали такі коментарі журналістам:
“Знання людей, які перебувають у полоні, дуже цінні для української енергосистеми, і вони нам потрібні”.
Вони відчайдушно хочуть повернутися додому та перезапустити станцію, навіть якщо це «буде оболонка міста або місто-привид».
Але «ми не колонія» – завод має залишатися українським.
Та між тим, звертаючись до американців, енергодарці кажуть: “Ви навіть можете перетворити його на 51-й штат замість Канади, якщо це означає, що я можу повернутися додому”…
На фото: 45-річна Марина та 45-річний Саша йдуть зі своєї квартири, що виходить вікнами на Запорізьку АЕС.
Переклала Інеса АТАМАНЧУК, скріни авторки