На перший погляд, все добре. Та якщо підійти ближче, зрозуміло, що так, як було, вже не буде.
Будинок, які пережив дві війни, ніколи не набуде первісного вигляду.
Світлина 2019 року.
А загиблих та ненароджених – тут загинула і молода родина – ніхто не поверне до життя.
Перед російськими ракетами всі однаково вразливі.
І рарітетна історична забудова міста, і хмарочоси із сучасних матеріалів.
Про будинок – довідка із соцмережі Facebook, автор Антон Короб, написано у день скоєння злочину російськими військовими: “…У цей час у квартирах перебували люди. Наразі 18 осіб дістали з-під завалів. Уже відомо про трьох загиблих, з яких одна жінка була на шостому місяці вагітності.
Світлина Романа Петушкова
Будинок попри те, що не перебуває на обліку, має певну архітектурну та історичну цінність.
Зведений на рубежі XIX-XX століть чотириповерховий будинок (можливо первісно триповерховий, четвертий поверх додано пізніше у 1900-і роки) поєднував елементи типового зразка київського цегляного стилю та водночас цікаві дрібні ліплені неоготичні деталі.
Збудував його собі, як прибутковий, купець 1-ої гільдії – Іоселіан Іцкович (Йосип Ісакович) Лев. Він був власником фабрики гнутих меблів та металевих виробів на цій же вулиці. Фірма була заснована ще 1871 року. Станом на 1909 рік на фабриці працював 61 робітник. І. Лев свою продукцію постачав Південно-Західній залізниці, Московсько-Києво-Воронізькій, Катерининській та іншим залізницям, управлінням пароплавів та іншим закладам. Магазин тримав на Олександрівській вулиці (зараз – М. Грушевського), 61. Там пропонували: “Величезний вибір всіляких ліжок: складаних та розбірних, умивальників, нічних столиків, садових меблів, залізних та цинкових ванн, оздоблених різними барвами з розкішним живописом, квітами та прикрасами ручної роботи”.
Був старостою однієї з синагог, що стояла неподалік”.
У величезному офісному центрі Samsung деякий час працював мій син та його друг.
Декілька поверхів займав офіс компанії ДТЕК.
Перед бідою всі рівні.
І кожен зруйнований будинок у нашому місті має свою історію.
Інеса АТАМАНЧУК, фото автора та із соцмереж
