У Запорізькому обласному академічному театрі ляльок вже 41 рік працює актриса Амелія Контрерас. 5 березня вона буде святкувати свій ювілей.
Щоб уникнути стилю «бесіди з нагоди», я прибрала з матеріалу усі питання, бо Амелія чудова співрозмовниця, а її відповіді — то скоріше цікаві маленькі розповіді. Розповіді про те, як театр ляльок став сенсом її життя і самим життям.
Якщо заплющити очі, або Так воно сталося
— Почалося все з того, що я закінчила вісім класів і вирішила навчатися у Дніпропетровському державному театральному училищі, воно тоді було єдине на всю Україну. Про ляльок навіть гадки не мала, бо збиралася стати драматичною актрисою. Але після другого туру мені запропонували перейти на відділення ляльок, пояснили, що моя зовнішність не відповідає уявленням про романтичну героїню.
Я тоді читала драматичний монолог Лауренсії з п′єси «Фуенте Овехуна» Лопе де Вега. І члени приймальної комісії мені сказали: «Коли очі заплющуємо і слухаємо, то віримо, що то іспанська красуня Лауренсія, коли очі відкриваємо, бачимо тільки дівчисько чотирнадцятирічне».
Почала я навчатися на ляльковому відділенні і на третьому курсі зрозуміла, що майстерність актора театру ляльок мені дуже подобається! Адже в лялькарів є набагато більше можливостей, ніж у драматичних акторів.
На випуску приїхав до нас Михайло Захаревич, тодішній директор Запорізького театру ляльок, запропонував мені працювати у Запоріжжі. В мене вже було десь із шість запрошень, пропонували і Полтаву, і Чернігів… Але я обрала Запоріжжя, бо тут все моє: і дім, і сім′я, і школа, і дитяча музична школа №1. Моя мама і бабуся працювали у тій школі, мої брат і сестра її також закінчили.
От і все. Я почала працювати у Запорізькому обласному театрі ляльок і ніколи в житті про це не пошкодувала.
Примхи долі, або Трохи Іспанії у нашому місті
— Мій тато — актор драматичного театру, працював у Таллінні, був заслуженим артистом Естонії. Його батьки жили у Запоріжжі. Моя бабуся з боку тата була вчителькою для іспанських діток, а дідусь, льотчик, воював під час Другої світової війни.
До Запоріжжя вони потрапили у 30 – ті роки минулого століття, коли відбувалися великі політичні негаразди в Іспанії.
Отак переплелися людські долі у моїй родині.
Вважаю, що гени мені передалися і від тата, і від мами. Мама займалася оперетою, співала у хоровій капелі. Запорізький Дім вчителя тоді мав чудову хорову капелу, дуже відому у нашому місті.
Про режисерку — хрещену матір, або Перший професійний секрет
— 1 березня 1984 року я почала працювати в нашому театрі ляльок. Моєю хрещеною матусею, і творчою, і по життю, стала режисерка Лариса Нестулій. Мене у дитинстві не охрестили, от вона мене і охрестила вже під час роботи у театрі.
Режисерка тоді працювала над казкою «Гидке каченя» за Андерсеном і довірила мені головну роль у своїй виставі. Там були задіяні ляльки-маріонетки, а ми в училищі із маріонетками взагалі не працювали. Нам для тренування віддавав своїх ляльок і декорації Дніпропетровський театр ляльок, і то були тростинні або планшетні ляльки. Із маріонетками я не була знайома, працювати із ними зовсім не вміла.
Учасники вистави вже працювали разом, репетирували, знали текст, а мені довелося все робити з нуля. Я навчилася працювати із маріонеткою завдяки дзеркалу, я зрозуміла, як зафіксувати голову ляльки, щоб вона не колихалася. Відкриваю професійний секрет: із допомогою ваги голову слід повернути і трохи відвести назад. Вага-то прилад, до якого прикріплено нитки для керування маріонеткою.
Про улюблені ролі, або Іспанська красуня таки з′явилася
— Не можу навіть і сказати, скільки ролей в мене зіграно. Років із десять тому їх було 170. А зараз… У театрі ляльок не так, як у драмі, бо в нас у одній виставі можна зіграти кілька ролей, окрім головної. А пізніше взагалі може з′явитися інша роль у тій же виставі. Наприклад, у казці «Зачарована ялинка» я колись грала Зимоньку-Зиму, а зараз граю Ведмедика. Це природно.
Неабияким досвідом для мене стала роль Іванка з «Горбоконика». Я там працювала із лялькою і в «живому плані». Дітям ця вистава дуже подобалася.
І не запитуйте про улюблені ролі! В мене всі ролі улюблені, але найулюбленіша – Гидке каченя.
Чи довелося зіграти іспанську красуню? Уявіть собі, довелося. У казці «Русалонька» я грала Улу, дочку рибалки. Моя Ула там танцювала іспанський танець і була справжньою красунею.
Про дорослі вистави, реквізит і ніжку для Лисиці
— Ставлення до «дорослих» вистав в мене позитивне. Ми маємо такий досвід, бо колись грали «Ящірку» у постановці Лариси Нестулій. Це була мальовнича цікава вистава. Але вона «не пішла». Такий тоді був час. Взагалі, більшість впевнена, що театр ляльок – виключно театр для дітлахів.
— Стосовно роботи за ширмою із реквізитом: той, хто подає реквізит, повинен багато чого вміти. Щоб ляльки самі брали предмети або на велосипедах розїжджали, разів сто все треба повторити. Інколи з однією лялькою допомагає працювати кілька акторів, незалежно від власної ролі. Наприклад, у казці «Золоте Курча» ніжку лисиці у танго «роблю» я. Довелося довго репетирувати. За ширмою треба працювати пліч-о-пліч, іншого не дано.
Людина чи тварина, або Як народжується образ
— Мені дуже подобається грати тварин, якихось казкових істот, якщо сюжет дуже цікавий. Бешкетники, задираки, шалапутники, халамидники – то все моє. Наприклад, отакою є Відьма у «Чарівних словах». Там також цікава мімуюча лялька.
Народження образу взагалі починається з ляльки. Дуже добре працювати, коли художник її добре продумав, як от наша Людмила Зінов′єва. Інколи буває і таке, що все знайдене під час застільного репетиційного періоду змінюється, коли береш у руки ляльку. Треба знайти голосове співпадіння із маскою ляльки, треба «влитися» у ляльку, спробувати різні голоси. Потім дивишся, що лялька вміє робити, трохи дурника клеїш, робиш усе, щоб дізнатися, до чого здатна та лялька. А потім живеш нею, наділяєш її душею. Все дуже просто.
І помреж на додаток
— Зараз я ще і помреж, це велика відповідальність. Якщо режисер забарився або відсутній, я проводжу репетиції, також допомагаю молодому акторові зіграти свою роль достойно. В нас немає завідуючого трупою, тому його обов′язки теж на мені. Якщо хтось захворів, то терміново шукаю заміну. Під час виїздів, коли монтирувальники ставляють декорації, я слідкую, щоб все було гаразд.
Про найкращу актрису і подругу назавжди та у сьогоденні
— Для мене найкращою актрисою і подругою у нашому театрі була Наталя Сапа. На жаль, її вже немає… Коли я тільки прийшла до театру, вона допомогла мені влитися у колектив, вона була моїм першим помрежем. Ми із нею поділяли радощі і прикрощі, на гастролях завжди жили разом, грали завжди разом. І от її немає. Для мене це велика втрата.
Зараз мені подобається працювати із Яною Козак. Нас об′єднала Лариса Нестулій, коли ставила «Снігову королеву». Яна грала Герду, а я Кея і Маленьку розбійницю. Наш творчий дует виявився вдалим.
До сих пір ми працюємо разом у виставах. До речі, останнім часом Яна також створює казки як режисер-постановник.
Згадка про режисерів, із якими добре працювалося
— Анатолій Поляк ( м. Донецьк), Олександр Свіньїн (м.Вінниця), заслужений артист України Олександр Кузьмін (м.Черкаси), він ще і автор п′єс. Наш Юрій Романов, він був в нас і артистом, наша Марічка Власова. Я в неї грала в «Крукоруках» Бурулькоїда і Віслючка у одноіменній казці. Ми збираємося повертати у репертуар «Віслючка». Півника в нас грав Ігор Шестовський, але він поїхав до доньки у Францію. Зараз я навіть уявити собі не можу, хто тепер буде грати того Півника.
Про останні нові роботи, або Справа про дві кульки із крильцями
— Із останніх робіт – Ведмедик у «Зачарованій ялинці», козенятко Чорнолобик у казці «Козенята та сірий Вовк» у постановці головного режисера Олега Лубенця, Курча з казки «Золоте Курча», Ведмедик у дитячій бавці «Лисеня – хитрун». Дві останні казки — у постановці Яни Козак.
Казки «Козенята і сірий Вовк» та «Золоте Курча» нещодавно дивилося журі фестивалю «Січеславна». Під час обговорення нашого «Золотого Курчати» хтось із журі дуже схвально висловився про мого героя – Золоте Курча: от у Лисички та Вовка є ручки-ніжки, можливостей в них значно більше, ніж у Курчати. В нього ж тільки дві кульки, дзьобик та крильця, але образ таки вийшов. Мені було дуже приємно, що кожен з членів журі сказав добрі хороші слова про цей персонаж, і було відзначено все, що я прагнула донести до глядача.
Замість резюме
— Завжди є надія на краще, але зараз, під час війни, дуже складно працювати. Акторів не вистачає, а студенти поки що багато чого не вміють. Сучасна акторська молодь хоче, щоб було все і відразу, не маючи належної працьовитості і наполегливості. Але так не буває. Працювати з лялькою – складна робота.
— Що у нашій справі найголовніше? Володіння майстерністю, це обов′язково, а також здатність зберігати в душі дитинство назавжди. Без цього ти не актор театру ляльок.
Галина СОЛОВЙОВА, фото з архіву актриси та сайту театру
ДЛЯ ЗАЦІКАВЛЕНИХ
8, 9 березня об 11.00 — казка «Золотоволоска»
Т. 764-16-01 (каса, працює у вівторок, суботу та неділю з 10.00 до 12.00), 764-27-67, 764-23-64.
