У Туристичному інформаційному центрі (ТІЦ) Запоріжжя демонструється персональна виставка «Тривога» однієї з найвідоміших сучасних українських мисткинь, лавреатки премії Казимира Малевича, головної премії PinchukArtCentre 2013 та спеціальної премії Future Generation Art Prize 2014 Жанни Кадирової. Пані Жанна — неодноразова учасниця головних оглядів сучасного мистецтва «Венеційське бієнале», а просто зараз різні її проєкти демонструються на шести міжнародних виставках.
На Запоріжжі пані Жанна далеко не вперше. Крім того, що до повномасштабного вторгнення вона кілька разів була учасницею Міжнародних симпозіумів сучасного мистецтва «Бірючий» (цього року цей арт-проєкт відзначатиме 18 річницю з моменту заснування), у грудні минулого року Жанна Кадирова відвідала наше місто в рамках презентації аудіовізуального фестивалю «Фантазери» (вона є співзасновницею цього фесту, що проходить на Закарпатті). І побувала у двох містах Запорізької області, які знаходяться у зоні бойових дій. «Там майже не лишилося місцевих мешканців, нема електрики, погано зі зв’ язком… Мені важливо було побувати там. Це про нашу єдність: аби ми усі разом відчували, що ми разом».
Виставка «Тривога» складається з творів трьох проєктів («Паляниця», «Щоденник» і «Тривога»), які Жанна Кадирова та її друг Денис Рубан створили протягом перших трьох місяців повномасштабного вторгнення, перебуваючи на Закарпатті. «Тривога — це перманентний страх, у якому живуть українці незалежно від того, чи вони в Україні, чи виїхали за кордон, — розповідає Жанна Кадирова. — Навіть якщо ти в іншій країні, все одно у тебе хтось лишився тут. В Україні ж безпечних місць немає, є тільки різна інтенсивність цієї небезпеки. Цей страх, що ти постійно під загрозою, став основою цієї виставки».
В основі проєкту «Тривога» — старі вишивки, на яких зображені сільські хати, традиційні образи і сюжети. Над якими лунають сирени: «Повітряна тривога». «Це про наше життя. Це те, що мене оточувало. Вишивки спочатку давали знайомі, потім я купувала їх на аукціонах, потім почали привозити друзів. Одну з них привезла подруга з Херсона, іншу – знайомий військовий з Донецької області. Хати, звідкіля він її взяв, уже не існує, бо туди був прильот. Я додала напис на вишивці, і гроші з продажу цього твору пішли на дрон».
Твори з проєкту «Паляниця» — це каміння з річки на Закарпатті, яке мисткиня перетворила на накраяні хлібини, булочки, батони. «Це проєкт, за допомогою якого я збираю гроші на допомогу військовим. В першу чергу для моїх друзів-художників, які воюють уже 2 роки. Для них придбано більше 20 машин, велику кількість бронежилетів, касок, чогось потрібного для ремонту техніки, бензин… Останнє замовлення – 50 FPV дронів. Тобто мистецтво перетворюється на зброю. Був випадок, коли кам’яну буханку поміняли на «буханку» на чотирьох колесах. Посередником був колекціонер з Австрії».
Твори Жанни Кадирової здебільшого продаються за кордоном. Але
якщо якийсь запорізький меценат захоче придбати той чи інший твір з представлених на виставці, художниця гарантує, що кошти підуть на підтримку бійців на запорізькому напрямку. Або того підрозділу, який захоче підтримати колекціонер.
Розрахунок простий: один грам дорівнює одному євро. Найдешевший твір на виставці – «булочка» вагою 770 грамів.
Не тільки військові можуть розраховувати на увагу пані Жанни. Коли старша наукова співробітниця Запорізького обласного художнього музею Тамара Гончаренко висловила надію мати колись у фондах її роботи, художниця, посміхаючись, відповіла: «Каміння на Закарпатті багато», – і пообіцяла згодом подарувати нашому музею дещо з майбутніх витворів.
На виставці представлено і одне з найсвіжіших вражень Жанни Кадирової — графічний начерк Дніпра і Хортиці навпроти центрального пляжу. До речі, пані Жанна, приїхавши до Запоріжжя, мала на меті ще одне: вона збирає інформацію про зміни Дніпра після підриву Каховської ГЕС для майбутнього проєкту, який сподівається представити на міжнародній виставці у Гельсінкі.
«Одна з подій, яка отримала світовий резонанс, — підрив Каховської ГЕС. Я зустрічалася з науковими співробітниками Національного заповідника «Хортиця» і продовжую це дослідження. Придумати роботу я маю до кінця літа, це досить нормальний термін, зможу все осмислити. Зараз стадія накопичення матеріалів.
Я хочу говорити світу про екологію через війну… У Європі люди сортують сміття… дуже ретельно. Навіть відділяють пластик від фольги на блістері з пігулок. А в нас падають ракети, отруюючи усе довкола. Оцю неспівмірність масштабів питання я і хочу проявити».
За словами пані Жанни, ті країни, що мають кордон з росією, дуже добре нас розуміють, хочуть нас чути і вкладають свої ресурси, щоби ми були видимі. Зокрема, Фінляндія, яка має подібну до України історію: 20 років незалежності на початку ХХ століття, потім війна з росією, окупація частини територій… Росіяни діють так само, як і сто років тому.
У Жанни Кадирової є багато творчих задумів, але часто ідеї лежать на полицях, бо художниця не має змоги витратити кілька тисяч євро на матеріали. І радіє, коли знаходяться спільноти, які сприяють створенню потужних проєктів. Зокрема, зараз на Венеційському бієнале в рамках виставки «З України: наважуйся мріяти» (частина офіційної паралельної програми) демонструється її проєкт «Інструмент». Це орган в робочому стані, труби якого закінчуються «завитками» ракет, що розірвалися у місті Мощун на Київщині.
«Це про інструменталізацію росією їхнього культурного спадку. Вони намагаються створити у міжнародних кругах імідж культурної країни на фоні військової агресії, знищення цивільних, руйнування споруд і пам’яток. Я пишаюся, що взяла участь у цій виставці, на якій представлені твори 22 митців з різних країн, які у той чи інший спосіб мають досвід військового стану. Рада, що «Інструмент» реалізований в рамках цієї виставки, самотужки я би ніколи його не реалізувала».
Пані Жанна впевнена, що ми маємо використовувати кожну можливість говорити про Україну. Бо є втома від нашої війни. Художниця була у Венеції два роки тому і нещодавно, і побачила, як за цей час європейців «обробили». Чула від них російські наративи, типу «не все так однозначно». І зерно у них подорожчало, мовляв, через Україну. Яка Україна? Це через російську агресію в Україні! Та очевидні речі потрібно весь час доводити.
«Росія багато вкладає ресурсів, щоб транслювати свою культуру, у кожній країні в неї потужні офіси з сотнями співробітників. Ми не витримуємо натиск їхньої пропаганди. Тож єдиний вихід – це мистецтво. Сучасна музика, театр, образотворче мистецтво, завдяки яким нас можуть почути. І, звичайно, треба, щоб наша держава фокусувалась на інформаційній політиці за межами країни. Треба формувати інформаційне поле, яке буде розповідати про реальні речі, і будувати свої структури. Це дорого, потребує спеціалістів, менеджменту, але держава має звернути на це увагу. Дрони — це дуже важливо, я сама вкладаюся в дрони. Але треба мати і потужну інформаційну складову. Сподіваюся, що влада це розуміє».
Жанна Кадирова висловила великий респект працівникам Туристичного інформаційного центру Запоріжжя, які у стислі терміни змогли оформити виставку. Зі свого боку, ТІЦ висловив подяку за організацію цієї непересічної мистецької події куратору виставки Геннадію Козубу, який є одним з фундаторів Міжнародного симпозіуму сучасного мистецтва «Бірючий».
Виставка Жанни Кадирової «Тривога» демонструватиметься до початку липня. У ТІЦ (просп. Соборний, 151) також можна подивитися документальний фільм київського режисера Івана Сауткіна, де задокументований процес створення «Паляниць».
Вхід вільний.
Ганна ЧУПРИНА, фото авторки
