“Воля ваша…” І розумій, як знаєш… Як істину? Дозвіл? Пропозицію? Вибір? Настанову?..
Ось таке різноманіття сенсів пропонує фінал вистави “Тарасові сни. Заповіт”, прем’єра якої відбулася днями у Запорізькому академічному обласному театрі юного глядача (інсценізація режисера Геннадія Широченка та керівниці літературно-драматургічної частини театру Надії Петренко). І ця багатовимірність дуже порадувала. Як і багато іншого))).
Як сказати нове про класика?
…До “датських” заходів я завжди ставилася з пересторогою. Бо на митців (не беремо до уваги тих, хто працює для “галочки”) чатує спокуса зробити щось геть неординарне, відкопати та явити публіці “незвідані глибини” або таємниці видатної постаті. І дуже важко не впасти в помпезність чи, навпаки, не зіслизнути у дріб’язковість.
Як сказати щось нове про класика? Тим більше, його ж словами, котрі знайомі (ба навіть заяложені) зі шкільної лави? Прийняття умовності сценічного простору не звільняє від напруги римованих рядків. Навіть у міцно закручених сюжетом трагедіях Шекспіра чи комедіях Лопе де Вега. А вистави, створені “з нагоди” за окремими віршованими творами, здавалося, приречені на долю поетично-музичних композицій.
Зішкрібання лаку — стрижень — зсув акцентів
“Злам шаблону” був не лише у зовнішності: тоді Геннадію Широченку вдалося позбутися зображення поета винятково як “співця горя народного” (хоча цей ярлик міцно приклеєний до іншого українського класика))). В характері героя з’явилися деяка розхристаність, образа на таких “добрих людей”, що й ворогів не треба, шкодування за втраченим у неволі талантом, коли зроблено так мало…
Віднайдені у Кобзарі людські риси привернули до себе багатьох скептиків. Так само як інші режисерські знахідки — “презентації” імператорської родини та двору простими селянами, гайдамацьке повстання через яскраву хореографічну мініатюру тощо. І все ж чогось не вистачало…
Десять років по тому з назви зникло слово “думи”, натомість з’явився “заповіт”. Чесно кажучи, я боялася плакатності…
Безпідставно. Кажу це з полегкістю і вдячністю до творців теперішньої Вистави. При збереженні тодішніх цікавин віднайдено стрижень, що міцно тримає вкупі усе, що відбувається на сцені, та і в житті. Це воля — в усій багатовимірності. Що йде поруч із долею, а часто-густо на неї перетворюється.
Здається, мене саму занесло у плакатність))) Та куди подітися, коли насправді усе вирішує воля людини — чинити правду або кривду, пиячити чи малювати, боротися чи скласти руки. Безумовна перевага і принада вистави “Тарасові сни. Заповіт” — у тому, що ці філософсько-засадничі речі, та й сама постать Кобзаря подаються без зайвого пафосу. Природньо.
Мені аж дивно було, яким несподіваним боком розкрилися “програмні” тексти Шевченка, органічно вплетені в драматургічну основу з документів, офіційних джерел, щоденників та листування. У віршах вистачає крові та сліз. Але актори їх не педалюють. Натомість “виводять на авансцену” життєлюбність, мудрість і почуття гумору, яке рятує від розпачу і маскує біль. Панує над усім неймовірна енергетика Шевченка, могутня та іронічна.
Про смушкову шапку та фатальних жінок
Заслужений артист України Максим Березнер
створив образ Кобзаря, далекий від іконописної канонічності. І це полоняє. Характерний актор у своєму величезному комедійно-драматичному досвіді знаходить такі прийоми, що йому одразу починаєш вірити. І чаруватись цим Тарасом — вільною натурою, яка зазнає радощів та прикростей, злетів та помилок. Максим Березнер зіграв його із запалом, щиро і небуденно. Найпатетичніші за змістом рядки він робить по-людськи проникливими, а заяложені цитати оживляє несподіваними акцентами.
До речі, до міського вбрання Тараса-Березнера “вдерлася” смушкова шапка — і це теж здалося штрихом до образу вільної людини, яка носить селянський аксесуар з викликом до пихатих імперських аристократів.
Максим Березнер випромінює харизму — і стає зрозумілим, чому за Тарасом Григоровичем так упадали жінки. На жаль, не завжди ті, які були йому потрібні… І він кохав багатьох — панянок, селянок, графинь і акторок. Теж, на жаль, – переважно без взаємності. Та навіть ця чи не найбільша інтимна трагедія Шевченка оповита у виконанні Березнера не відчаєм, а світлою журбою.
Він згадує сімох дам, які порубцювали його серце. Їх силуети пропливають у сяючому серпанку поза спиною поета. Спомин про кожну завершується фразою: “Не судилося”…
Десь після третього “рефрену”, поділивши із героєм ніжність до однієї з коханих, співчуття до другої, захоплення третьою, спіймала себе на думці: з якою ще інтонацією можна промовити ці два коротких слова? І почула палкість, тамований біль зради, бажання віддавати, смуток від нездійсненного, великодушність, кепкування над собою — таким відвертим і наївним…
Лише одна жінка супроводжує Тараса протягом життя — Доля. Їй він звіряється, з нею сперечається, її побоюється і на неї сподівається. Не зронивши жодного слова, актриса Анна Симонова в постійному діалозі зі співрозмовником зуміла передати йому і співчуття, і підтримку, і загрозу, і невблаганність.
Родзинки “сонної уяви”
Не дивуйтеся, побачивши на сцені двох Тарасів одночасно. Бо ж уві сні так часто буває: ясно відчуваєш себе і відсторонено спостерігаєш за собою ж. Слабким, переляканим, змученим, — і сміливим, буйним, необачним і могутнім.
Таким і є молодий Тарас у виконанні Назара Бараннікова. Беззахисний перед штурханами пана Енгельгардта (Максим Моісеєнко), жартівливий у сценах з полячкою Ядзею (Яна Новицька), пригнічений під час арешту, цей Тарас нуртує водночас високими мріями, нескореністю, жагою до справедливості та зухвалістю. Недарма його приймають за свого у гайдамацькому, хоча й уявному товаристві.
У виставі багато чудових хореографічних сцен, які є органічним розвитком сюжету. Селянські посиденьки, відьомсько-русалчині хороводи, що поглинають безщасну Катерину (Яна Новицька), загрозливо-веселі козацькі забави, майстерно поставлені балетмейстером Ларисою Неверовою, вписуються у загальне тло “Тарасових снів” саме там, де вони конче потрібні.
Справляє враження музичне оформлення Сергія Войтенка, близьке до автентичного. Кілька народних пісень я ніколи не чула, не усі слова розібрала, та сама магія співу і звучання прадавніх (чи сучасних, що звучать як прадавні) інструментів гіпнотизувала.
Блискучі репліки на старовинні костюми створила художниця Тетяна Власенко. Розкішне вбрання Долі, графічні натяки на вишуканий крій суконь у героїнь поетових романів, звичаєві, та не простацькі юбки, плахти, запаски, сорочки і штані сільської молоді чи козацької ватаги — усе вирішено у шляхетній стриманій кольоровій гамі з яскравими акцентами.
Дуже красиві й інтер’єри — від панських апартаментів і вишневих садків до петербурзької комірчини та навіть каземату, хоча на сцені, крім скрині та дерев’яного помосту, ніякого реквізиту ви не побачите. За бездоганний відеоряд окрема подяка заслуженому артисту України Сергію Цевельову.
Яку витребеньку підкинув розбурханий мозок
…Подруга, яка не була на прем’єрі, спитала: “Вистава більш класична чи сучасна? Чи є там новаторство, експеримент, перенесення у сьогодення?”
Я мало не ляпнула: “Де твої очі й вуха? “Україну злії люди присплять, лукаві — і в огні її, окраденую, збудять”, — це тобі не сьогодення?!” Потім заспокоїлася й вигадала складно-підрядне визначення, аби запевнити подругу у повній сучасності класики та новаторстві гарного смаку. А в голові крутилася легенда, що по смерті Тараса Григоровича серед селян пішов поголос: Кобзар не вмер! Він живий і ходить поміж нас… “Непогано, щоб Кобзар навідав подругу, ото був би експеримент!” — подумалося жартома.
Та, за іронією підсвідомості, Шевченко привидівся… мені. Ховаючи посмішку в бороду Максима Березнера, Тарас Григорович сказав: “Бачу, не забули… Поминаєте незлим тихим словом — і в “Снах”, і в “Думах”*, і в “Шеві”**, і в “Пророці”***, і в музеях**** — по-різному. І боретеся вперто. Молодці, діти! Коли московщина сконає? Не знаю… Та я поруч. І завжди з вами — ВОЛЯ ВАША”.
Ганна ЧУПРИНА, фото авторки
ДОВІДКОВО
До 210-ї річниці з дня народження Тараса Шевченка у запорізьких закладах культури відбулися численні заходи з аншлагами:
* Запорізький академічний обласний український музично-драматичний театр показав виставу “Думи…”
** Театр-лабораторія VIE (Дім актора) презентував виставу “Перепоvieдаки. Шева Forever”
*** Запорізький академічний обласний театр юного глядача з Запорізькою облорганізацією Національної спілки письменників України показав театралізований концерт «Проrock Шевченко»
**** У Запорізькому обласному краєзнавчому музеї демонструється виставка “Спадщина Кобзаря”, а в обласному художньому музеї відбулася лекція “Шевченко-художник”
