«Дела Майдана»: что происходит в судах и кто получил наказание
З моменту однієї з найтрагічніших і водночас найгероїчніших сторінок новітньої історії України – Євромайдану – минуло вже більше 11-ти років.
У той час здавалося, що це найбільше випробування у житті українців на початку 21 століття.
Хто тоді знав, що буде анексія Криму, АТО/ООС на Донбасі, повномасштабне криваве вторгнення рф, окупація, тисячі смертей і руйнувань…
Але саме під час Майдану, коли пролилася перша кров, стало зрозуміло, що боротьба за справді незалежну Україну тільки починається.
Нині повномасштабна війна актуалізувала суспільний інтерес до подій Майдану, адже з нього почалася російська агресія, що триває вже 10 років.
І важливо, окрім запиту на справедливість та покарання винних, зробити так, щоб Майдан не став далекою і забутою історією, особливо для людей, які не брали безпосередньої участі в тих подіях.
Як розганяли Євромайдан у Запоріжжі
У Запоріжжі, як і в інших містах України, був свій Майдан, який став не тільки місцем зустрічі містян, а й часом великих надій на нове життя.
На Майдані збиралися люди, які, на моє переконання, остаточно попрощалися з «совком» і проросійським статусом своєї країни та прагнули змін.
І саме тоді стало зрозуміло, що тодішній президент Янукович, щоб залишитися при владі, буде віддавати накази стріляти, калічити й вбивати.
26 січня цього року виповнилося 11 років із часу розгону запорізького Майдану.
У той день під стінами Запорізької облдержадміністрації відбулася найчисельніша акція – на центральну площу Запоріжжя вийшло близько десяти тисяч мешканців.
Після повідомлення губернатора Олександра Пеклушенко, що свій пост він не покине і з Партії регіонів не вийде, учасники акції протесту спробували увійти до адмінбудівлі ЗОДА.
Їм на голови полетіли пакети, які вибухали, у відповідь з натовпу полетіло каміння.
А ввечері «тітушки» та правоохоронці, застосовуючи силу, «зачистили» площу.
При цьому багатьох мітингувальників, в тому числі й журналістів, побили й затримали.
Тих, хто зміг втекти, силовики відловлювали у дворах багатоповерхівок.
Під час розгону силовики затримали близько 50 учасників запорізького Євромайдану, а більше сотні людей зазнали травм та ушкоджень.
Громадська діячка, одна з лідерок Майдану у Запоріжжі Олена Єременко згадувала, що тоді було дуже багато побитих людей, реально побитих:
– Знаємо, що у деяких були серйозні наслідки для здоров’я після всього, що відбувалося.
Тобто ті люди, що відправили тітушок проти запорожців, не зовсім усвідомлювали, що це вже некеровані люди і у них просто жага крові, або ж їм насправді було однаково.
Тим більш, що серед ночі ми дізналися, що коли Пеклушенко (Олександр Пеклушенко, голова Запорізької ОДА на січень 2014 року) відвідував райвідділки міліції, де були затримані люди, він насправді дуже хотів, щоб був хтось затриманий із нас, і він озвучив фразу, що організатори все одно «потонуть в крові».
Після розгону Майдану слідче управління ГУ МВС України в Запорізькій області проти затриманих 48 жителів Запоріжжя відкрило провадження за замах на захоплення державних або громадських будівель чи споруд і за організацію масових заворушень.
Суд для підозрюваних обрав запобіжні заходи – домашній арешт, особисту поруку та особисте зобов’язання.
І невідомо, як би склалася подальша доля цих людей, якби Януковича та його поплічників не відсторонили від влади.
Як суди розглядали «справи Майдану»
У 2014 році троє високопосадовців – голова Запорізької облради Віктор Межейко, голова Запорізької облдержадміністрації Олександр Пеклушенко та начальник ГУ МВС України в області Володимир Серба – отримали підозри в організації масових заворушень.
– Слідством встановлено, що ці посадові особи за попередньою змовою між собою організували масові безлади за участю так званих «тітушек», які супроводжувалися порушенням громадського порядку і насильством над громадянами, – йшлося в повідомленні пресслужби Генеральної прокуратури України.
Також із кримінального провадження було виділено матеріали щодо цивільних осіб, так званих «тітушок», які брали участь у січневих масових заворушеннях та направлено їх за підслідністю до міліції Запорізької області, повідомляли в 2014 році в прокуратурі.
А далі події розвивалися так.
Ексголова Запорізької облдержадміністрації Олександр Пеклушенко, якого почали судити у Кіровограді (тепер Кропивницький) і якому за організацію масових безладів загрожувало до восьми років тюрми, покінчив життя самогубством у власному будинку в селищі Сонячному у березні 2015 року.
Ухвалою суду кримінальне провадження відносно нього було закрито у зв’язку зі смертю.
У Кіровограді, аби уникнути тиску на суддів, також розглядали кримінальну справу голови Запорізької обласної ради Віктора Межейка.
Державний обвинувач вимагав для нього сім років позбавлення волі.
У липні 2015 року Кіровський районний суд Кіровограда виніс вирок – Віктора Межейка засудили на п’ять років із відтермінуванням виконання покарання на три роки.
Також його було позбавлено права обіймати посади в органах місцевого самоврядування протягом 3 років.
Межейка також зобов’язали виплатити відшкодування кожному з потерпілих у розмірі 3000 гривень.
Під час судових дебатів голова облради винним себе не визнав, не розкаявся та заявив, що планує подавати апеляційну скаргу.
Тодішній прокурор Запорізької області Олександр Шацький наголошував, що прокуратура також не згодна з вироком суду щодо розгону запорізького Євромайдану через його м’якість:
– Під час досудового розслідування було зібрано достатньо доказів винуватості голови обласної ради.
Ми вважаємо, що за свої діяння чиновник повинен отримати реальне покарання, тому будемо відстоювати свою позицію в апеляційній і за потреби в касаційній інстанціях.
Але апеляційний суд Кіровоградської області вирок Межейку залишив без змін.
І вже у травні 2017 року колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України поставила остаточну крапку у цій кримінальній справі, залишивши в силі вирок суду першої інстанції – п’ять років позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням на строк три роки, тобто умовний термін.
Скарги прокуратури (з вимогою дати Межейку реальний строк) і самого Межейка (з вимогою скасувати вирок) були відхилені.
Вже у 2025 році прізвище Межейка (та його зв’язки з «антимайданом» у Запоріжжі) знову з’явилося в ЗМІ, коли його призначили на посаду почесного члена виконкому Української асоціації футболу (УАФ).
У коментарі Tribuna Віктор Межейко зазначив, що у справі про зв’язок із «антимайданом» його виправдали «за всіма українськими законами».
– Немає ніяких звинувачень. Я один із тих, хто не залишав Запоріжжя з початку війни та весь час там працював. Тому що це моє рідне місто, – сказав він.
А у квітні 2025 року Запорізька обласна асоціація футболу (ЗОАФ) нарешті оголосила про зміну керівництва: Віктор Межейко, який більше 15 років очолював ЗОАФ, залишив посаду голови.
Ексначальника міліції повністю звільнили від покарання
Однак найпоказовіша «справа Майдану» у Запоріжжі – це багаторічні суди над генерал-майором міліції Володимиром Сербою, який на початку 2014 року обіймав посаду начальника ГУ МВС України в Запорізькій області.
Його звинувачували у вчиненні злочину за попередньою змовою групою осіб, організації масових заворушень та перевищенні влади або службових повноважень працівником правоохоронних органів.
Жовтневий районний суд Запоріжжя (нині – Олександрівський), який розглядав цю кримінальну справу, звільнив Володимира Сербу від кримінальної відповідальності у зв’язку зі спливом строків давності.
Рішення набуло чинності у жовтні 2024 року.
Прокуратура подала апеляцію на це рішення, адже вважала ухвалу незаконною і такою, що підлягає скасуванню.
Також сторона обвинувачення клопотала про поновлення кримінального провадження у справі Володимира Серби та призначення нового судового засідання у суді першої інстанції.
Однак колегія суддів Запорізького апеляційного суду 19 травня 2025 року залишила рішення першої інстанції без змін, тобто звільнила Володимира Сербу від кримінальної відповідальності.
Розгляд цієї кримінальної справи тривав десять років, переважно – заочно, адже після падіння режиму Януковича Серба втік із країни та був оголошений у розшук.
Через велику кількість учасників процесу, зокрема потерпілих, та невстановленого місця перебування обвинуваченого, слухань у цій справі до листопада 2020 року не було.
Далі розгляд справи неодноразово відкладався.
У липні 2021 року Володимир Серба особисто з’явився у суд і заявив, що нібито не знав ані про розшук, ані про кримінальну справу щодо нього. А потім боявся заразитися коронавірусом.
Тоді рішенням суду йому було обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання.
Прокурори наполягали на триманні обвинувачуваного під вартою, а біля Жовтневого районного суду були мітинги проти судової ухвали щодо запобіжного заходу Володимиру Сербі у вигляді особистого зобов’язання.
Активісти вивісили на вході до суду плакати: «Генерал-втікач», «Без двох місяців не винуватий?» та вигукували «Сербу – на вербу». Після чого запалили димові шашки.
Запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання Сербі було подовжено і у листопаді 2022 року.
А вже через два роки суд повністю звільнив Володимира Сербу від кримінальної відповідальності.
Нині прокуратура та представник сторони потерпілих розглядають можливість касаційної скарги до Верховного суду України.
Голова колегії Адвокатської дорадчої групи, що захищає членів родин Героїв Небесної сотні, Євгенія Закревська називає розгляд справ Майдану в українських судах «фіаско нашої судової системи».
– Приклад великої справи щодо розстрілів 20 лютого, де встановлено виконавців і організаторів, ухвалено один вирок та доведено до судів інші, дає чітке розуміння, що і як потрібно робити.
Але більшість суддів не дуже прагнуть вирішувати ці справи. Стадії підготовки засідань тривають роками. Наші зауваження та рекомендації не враховуються, – каже Євгенія Закревська.
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
