Німецький журналіст-фрілансер Бернхард Класен, який наразі перебуває у Запоріжжі, зустрівся в Центрі журналістської солідарності з місцевими медійниками і розповів про мету свого візиту до нашого регіону, про те, що найбільш вразило його у прифронтових громадах, а також про відношення пересічних німців до росіян та російської агресії проти України.
Треба зазначити, що Бернхард Класен не вперше на Запоріжжі, а загалом працює в України вже десять років – з початку 2014-го, коли приїхав до нашої країни висвітлювати події Революції Гідності. Тоді, окрім Києва, відвідав міста Донецької та Луганської областей.
Вже після повномасштабного вторгнення побував у багатьох гарячих точках – Бучі, Ізюмі, Херсоні, а також в Одесі, Ужгороді, прифронтових районах Запорізької області тощо. Свої репортажі публікує переважно у газеті «TAZ», а також в інших німецьких виданнях та на декількох сайтах.
До речі, за своїм першим фахом Бернхард є перекладачем з російської мови, але вже з 2014-го почав вивчати українську мову і зараз вільно спілкується українською.
Бернхард зазначив, що за останні вісім місяців, що перебуває в Україні, він вже втретє на Запоріжжі. Нещодавно разом із працівниками ДСНС Запорізької області побував у Гуляйполі – місті, яке постійно й нещадно обстрілюють росіяни.
– Я був у Гуляйполі 2018-го, – каже журналіст. – Тоді це було тихе спокійне мальовниче містечко. Зараз його просто неможливо впізнати. Те, що я побачив, – суцільний жах. Більше половини будинків зруйновано вщент, інші пошкоджено. З дванадцяти тисяч мешканців у місті залишилося не більше двох тисяч – переважно пенсіонерів. Я бачив очі цих людей. І окрім великого смутку, занепокоєння в них була й надія. Містяни були вдячні за допомогу працівникам ДСНС, волонтерам – за те, що про них не забувають.
Бернхард розповів, що одна літня жіночка, в якої він спитав, чому вона не їде у більш безпечне місце, у відповідь сказала дивовижну річь . «Я знаю, що багато українців наразі перебувають за кордоном, як біженці, – зауважила вона, – Так, вони у безпеці, але не мають того, що маю я – рідної домівки. А я маю своє улюблене Гуляйполе, де я народилася, жила, була щаслива. І де я хочу прожити до свого останнього дня..»
– Гуляйпільці розповіли мені про те, як щоночі спускаються у підвали, рятуючись від вибухів; про своїх близьких і знайомих, які загинули, та , попри все, про сподівання на краще, – каже німецький журналіст. – Коли ми прощалися, я знав, що невдовзі буду у безпечному місці, а вони залишаться під обстрілами і в будь-який момент можуть загинути. Це дуже сумно і боляче. Я обов’язково напишу про те, що побачив та почув у Гуляйполі. Бо мені важливо, щоб у Німеччині люди теж розуміли, що зараз коїться в Україні.
Бернхард зауважив, що останнім часом для пересічних німців тема війни в Україні вже відійшла на другий план, та й у газетах більше уваги приділяється загостренню воєнного конфлікту в Ізраїлі чи навіть майбутнім виборам у США. Але дуже важливо продовжувати розповідати правду про події в Україні. Бо Путін є загрозою не тільки для українців, а для всього цивілізованого світу. І про це не можна забувати.
За словами журналіста, з початку повномасштабної війни в Україні йому особливо запам’яталась одна зустріч. Років вісім тому він у Німеччині якось познайомився з дівчиною з України – веселою, життєрадісною та дуже позитивною. Потім час від часу спілкувалися з нею телефоном. І ось у березні 2022 року Бернхард, перебуваючи у Києві, випадково зустрів цю дівчину і ледве впізнав. Вона мовчки стояла, дивилася на журналіста і плакала. А потім просто пішла.
– Це мене дуже вразило, – каже Бернхард. – Такі моменти, вони, як фото у тебе в голові. Неможливо забути це трагічне лице нещодавно такої жвавої, щасливої й усміхненої дівчини.
Ще одна тема, яка хвилює німецького журналіста – це атомна енергетика. Зокрема те, що відбувається зараз на ЗАЄС у тимчасово окупованому Енергодарі. На цю тему він спілкувався із мером Енергодара, який зміг виїхати з окупації и зараз мешкає у Запоріжжі.
– Я багато років у себе в Німеччині займаюся темою атомної енергетики, – каже Бернхард. – Зараз ця тема теж актуальна. Особливо з урахуванням військових дій на території України, де діє чимало атомних станцій. І це потенційно дуже небезпечно. До того ж мені відомо, що деякі компанії Німеччини дуже активно співпрацювали з Росатомом. И продовжують співпрацювати. Тобто з одного боку – санкції, а з другого – співпраця. І про це треба говорити.
Бернхард Класен також розповів, як за два роки повномасштабної війни в Україні змінилося ставлення до росіян в Німеччині. Виявилося, що це питання дуже неоднозначне. До самого Путіна – переважно вкрай негативне ставлення. А ось до пересічних росіян – по-різному. Багато з них, хто вже давно мешкає у Німеччині, інтегрувались у суспільство. Інше ставлення до тих, хто нещодавно приїхав. Особливо помітно протистояння між росіянами та біженцями з України. Українці навіть відмовляються від допомоги, яку їм пропонують деякі росіяни – не хочуть мати з ними нічого спільного.
Матеріали, які останнім часом зібрав Бернхард на Запоріжжі, та фотографії, які він зробив, будуть опубліковані у німецьких виданнях. Також у себе на батьківщині журналіст планує провести зустрічі зі своїми співвітчизниками та розповісти їм про свої враження від побаченого в Україні, яка мужньо продовжує протистояти російській агресії і відстоювати свою незалежність.
Світлана ШКАРУПА
