У серпні я випадково дізналася, що до однієї з ветклінік до Запоріжжя з передової наші хлопці доставили поранену косулю. “Осколком с миномета передние ножки повредило…
– написав Денис, який приніс до лікарів свого песика та побачив там маленьку косулю. – Кашу у меня с руки скушала. Наша хохольская няшка…”
Таку історію чула вперше. Це ж треба мати таке серце, щоб везти під обстрілами поранену дику тваринку, до міста, до лікарів…
Ще у 2023-му я бачила котів та песиків, яких військові привозили з гарячих точок Херсонщини, Запорізької області, їх лікували та потім повертали або залишали у прихистках клінік. В декількох ветклініках бачила врятованих чотирилапих пацієнтів! Хтось після лікування їхав до родин бійців, а хтось – зазвичай собаки – повертався з хазяїном на передову.
А тут бачу звіт від рідної мені людини: наші бойові коти на посту. В ошийниках, біля палатки.
Іноді й відпочивають після чергування…
Коли вони народилися, ще на Запорізького напрямку, ми передавали мамі-киці смаколики, бо домашні коти не обділені, треба допомагати своїм.
А тепер вони вже дорослі, ці малюки, та вірно служать у своїй частині. Мало того, під час навчань, перебазувань, – коти їхали разом із хлопцями.
Місце служби міняють вже не вперше. І наші хлопці своїх не кидають! Бо ми ж люди!
Інеса АТАМАНЧУК, фото надані учасниками подій
