Неймовірні бувають зустрічі у міському транспорті.
У маршрутці поруч сидить чоловік та з ніжністю дивиться на свою велику долоню. На просторі розкритої руки метушиться маля, позираючи вперед: та куди ж ми оце знову їдемо? Добре, що хоч разом…
Оце таке нині, коли люди притискають до себе безцінну хатню тваринку, зараз повселюдно. Бо іноді вже й хати нема. Іноді – нема можливості до неї повернутися.
“Як її звати?” – питаю.
“Це Маша”.
“Можна сфотографую?” – “Так”.
І дивиться на пацюченьку з любов’ю та тривогою.
***
А з цею красунею ми не встигли познайомится…
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки та Миколи БАРИШЕВА
