Ми ніколи не бачились та навіть не чули одне одного. Та наприкінці червня я взяла з полиці перший том «Реабілітованих історією. Запорізька область», погортала, побачила знову знайомі сторінки, та передала тим, кому книга потрібніше. Без великої надії повернути такий самий том на місце.
Шість років тому через знайомих я отримала в месенджер листа: “…написав Віктору Пеннеру, але він не з’являється на ФБ. Тож Віктор Єкшов порадив звернутися до вас. Тут така ситуація: мій друг та його батько в Канаді намагаються прояснити інформацію про батька/дідуся, якого забрали НКВС у 1938 році і після цього він просто зник. Його сім’я намагається щось з’ясувати, але безрезультатно. Його Ім’я: Корнеліус, прізвище: Петкау. Рік народження 31 грудня 1901 року. Жив із сім’єю у селі Кронсталь в Україні. Потім село називалося Павлівкою. А сьогодні називається Долинське (у Запорізькій області). НКВС забрало його 18 Лютого 1938 року без пояснення причин. Одружився він у 1925. Прізвище може також бути записане як Поткау, Паткау російською. Англійською вона пишеться Paetkau. Це була одна із сімей менонітів, які жили на той час в Україні. Тато мого друга один із останніх із роду українських менонітів, який народився в Україні. Може, ви зможете допомогти дізнатися, що ж з Корнеліусом сталося після того, як його забрали. Наперед вам вдячний!..”
Я знала, де шукати відповідь, тому що знаю людей, які працювали у проєкті державному «Реабілітовані історією» у Запоріжжі. Результатом стали шість томів, виданих з 2004-го по 2013 рік. Роботу не завершено: як сказав мені автор та редактор запорізького видання Степан Ревякін, по нашій області досліджено 25 тисяч справ – із 400 тисяч скалічених та перерваних НКВД людських життів. У шостому томі був надрукований мій матеріал про лікаря Володимира Миколайовича Деревянка.
А у першому, виданому 20 років тому, я побачила довідку про Корнеліуса Івановича Петкау: “…1902 р. народження, с.Івангород, проживав у с.Долинське Запорізького району Запорізької області, німець, освіта початкова. Комірник колгоспу ім.Дімітрова. «Трійкою» УНКВС по Дніпропетровській області 6 жовтня 1938 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 8 жовтня 1938 року в м.Запоріжжі. Реабілітований у 1959 році”.
Тож, доля Корнеліуса Петкау стала відомою родині через 80 років по його смерті. Син марно сподівався, що татові дали пожити після арешту…
Тоді, у 2018 році історик Валерій Стойчев ще знайшов мені перший том, і я через Дніпро передала його до Канади.
Та історія мала недавнє продовження: “Інно, вітаю. Це Марк із Торонто. Як ви? …ми постійно слідкуємо за ситуацією в Україні. Ось що хотів спитати: Кен, якому ви переслали книгу (він такий вдячний з того, ви не уявляєте) питає, де можна придбати такий самий екземпляр, оригінал. У Британській Колумбії створюють музей, і шукають можливості придбати таку саму книгу. Ви можете підказати?”
Мені важливо було, щоб книга, в якій збережено ім’я Корнеліуса Петкау, 14-ти людей на прізвище Пеннер (а те, що наш неймовірний знавець меннонітської історії втратив під час репресій діда, ми знали), батька художника Василя Дяченка – Кирила Івановича Дяченка – потрапила до музею, де на роботу запорізьких краєзнавців чекають небайдужі люди. Тому я взяла з полиці свою книгу та передала в Канаду.
А я можу працювати із pdf-макетами книги.
Запорізькі шість томів – ось, за посиланням: https://www.reabit.org.ua/books/zp/ 
А це – пам’ятник, на який зібрали гроші діти репресованих, які берегли пам’ять про своїх страчених батьків. Стоїть на місці зруйнованої при відступі із Запоріжжя будівлі НКВС. Тут і відбувалися розстріли. Це наша запорізька стіна плачу.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки та за відкритих Інтернет-джерел
